КАМ’ЯНИЦЯ
Це один із символів Богуслава, найстаріша із збережених будівля міста, побудована у 1726 р.
Цікава споруда, хочеться торкнутися її стін хоча б тому, що вони вистояли практично три століття.
Це була унікальна для Центральної України будівля. На Богуславщині переважало дерев’яне будівництво. А будівля для хедера* була побудована з каменю і цегли (тому й називали її кам’яниця), мала два поверхи, зовнішні колоритні дерев’яні сходи, які ведуть на другий поверх, глибокі підвали, потужні стіни, товщина яких сягає 2 м. і 1,2 м. То ж, коли 1846 року в Богуславі сталася велика пожежа, повигорало все. А кам’яниця встояла.

У різні роки в Кам'яниці була єврейська початкова релігійна школа хедер, заїжджий двір, склади, під час Другої світової війни - гетто, в'язниця гестапо, після - школа для глухонімих дітей, музей комсомольської слави.
Нині у ній розміщений музей декоративно-прикладного мистецтва.

* Хе́дер (їдиш хе́йдэр від івр. חֶדֶר — хе́дэр і хе́йдэр, «кімната») — єврейська релігійна початкова школа.
Назва «хедер» на позначення початкової школи вперше згадується в 13 столітті. В подальшому школи такого типу одержали широке поширення. Функціонування хедерів в Україні і Польщі у першій половині XVII століття описано в книзі Натана Ганновера «Пучина бездонна». Середньовічна система цих шкіл зберігалася в Російській імперії і в деяких районах Австро-Угорщини до Першої світової війни.

Система навчання у хедері:
У хедері, як і в школах талмуд-тора, навчалися тільки хлопчики. Однак, якщо талмуд-тора була громадською установою для підтримки бідних дітей, батьки яких не могли вносити плату за навчання, хедери були приватними школами, і його вчителі (меламеди) отримували платню від батьків (для цього потрібні були юридичні хитрощі галахічних авторитетів, бо вважалося, що навчання законам віри повинно здійснюватись як міцва, тобто безкоштовно).

Навчання проводилося, як правило, в одній з кімнат на квартирі вчителя. Громада контролювала навчання в хедері і встановлювала певні правила та обмеження власної ініціативи меламеда. Наприклад, відповідно до шкільного статуту Кракова (1511), в хедері могло навчатися одночасно не більше 40 учнів. У вчителя могли бути спеціальні помічники белфери. Однак на практиці навантаження на вчителя було значне; в одному класі одночасно могли навчатися учні трьох вікових груп. У молодшій групі (дардіке, з трьох років) школярі навчалися азбуки та читання єврейських текстів без перекладу. У наступній групі (з п'яти років) вивчався П'ятикнижжя з коментарями і початкові відомості про Талмуд. Старші учні (з восьми років) більш поглиблено займалися Талмудом.

Світські навчальні дисципліни в хедері не вивчалися. Заняття проходили з раннього ранку до сьомої-восьмої години вечора. Практикувалося тілесні покарання поганих учнів, для чого існував спеціальний батіг (канчік). Вважалося, що викладання в хедері не вимагало спеціальних знань, і тому праця вчителя не дуже цінувалася. По закінченні хедера юнак міг під керівництвом рабина чи освічених членів громади продовжити вивчення Талмуда в синагозі (бейс-мідраш) або вступити в єшиву. Однак для значної частини мешканців містечка освіта обмежувалося навчанням в хедері.

З часу Хаскали (єврейський рух за просвітництво) хедер піддавався критиці з боку тих, хто отримав світську освіту; прихильники Хаскали (маскілім) особливо обурювалися примітивності методики навчання. Ненависть, що склалася до цієї системи освіти, виражена в творах І.Б.Левінзона, І.Л.Гордона, П.Смоленскіна й багатьох інших. Однак в Російській імперії тільки в кінці XIX ст. змогла реалізуватися спроба реформи хедера (так званий хедер метуккан) на основі ідеології сіонізму. Реформовані хедери розміщувалися в просторих приміщеннях, тут викладали історію єврейського народу, географію Ерец-Ісраель, граматику івриту. Незважаючи на опір ортодоксально-релігійних кіл, асиміляторів і влади, школи системи «хедер метуккан» вплинули на становлення нової системи єврейської освіти.