МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

На одному із прибережних пагорбів у самому центрі міста височіє пам’ятник Марусі, яка здійснила надзвичайний подвиг — будучи поневоленою турецькими загарбниками у XVII ст., але залишаючись мудрою і сміливою богуславкою, вона змогла визволити козаків із неволі, які потім оспівали її у думах і піснях.
«Що на Чорному морі,
Та камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная,
Що у тій-то темниці
Пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ
у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного
у вічі собі не видають…»

Пам’ятник Марусі Богуславці стоїть на тому місці, де стояла Покровська церква і будинок, у якому, за переказами, народилася легендарна дівчина — донька священика тієї самої церкви.
Пам’ятник відкрили в 1982 році в честь 950-річчя Богуслава.
Існує легенда, за якою у сім’ї батьків Марусі Богуславки було 3 доньки. Під час набігів татар і турків сім’я не встигла перебратися підземельними переходами, які і зараз існують, в Дитинець — найбільш укріплену частину міста, і тому вони були поневолені. Одна із сестер на невільничому ринку у Кафі (нинішня Феодосія) була перепродана в гарем турецького паші. Маруся стала улюбленою дружиною паші. Він їй настільки довіряв, що вона мала доступ навіть до ключів. В період Рамадану, коли паша поїхав на 3 дні молитися, а охорона, яка не мала права брати до рук зброю, і була безпечною, Маруся взяла ключі, відчинила двері в’язниці, де впродовж 30 років томились у неволі більше 700 козаків, та вивела їх до Босфору, допомогла посадити на галери і дала їм напутнє слово — боронити рідний край і не забувати про неї, мовляв, як дістанетеся рідної землі, то відвідайте Богуслав, передайте низький уклін батьку й ненці, отчому краю. Притому сама залишилася в землі турецькій, адже тут жили її діти.

ДОПОВНЕННЯ

Історичних відомостей про Марусю Богуславку немає. Але є народна дума. А диму без вогню не буває. Якщо у думі оспіваний такий подвиг української дівчини, значить був якийсь історичний факт.

Якщо проаналізувати викладену вище гіпотезу, то виникає багато запитань. Зокрема, уявімо собі, що Маруся відчиняє ворота і випускає українських бранців. А їх було не 1, не 2, а більше 700. На те, щоб вийти з в’язниці 711 в’язням потрібний тривалий час. Але їх мало випустити на волю. Потрібно їх непоміченими провести вулицями Стамбула до порту, спорядити кілька кораблів, заплатити команді, щоб цих бранців вивезли з Туреччини. Це все надскладне завдання. Тим більше, що сама вона після цього не могла б залишатись у Туреччині, тому що за такий злочин була б покарана на смерть не лише вона, але й той паша. Отже, можна зробити висновок, що дружина паші такого зробити не могла.

Хто ж міг це зробити?
Напевне, особа, наділена найвищою політичною владою, яка не підвладна чужій волі чи владі.

Пантелеймон Куліш, автор поеми «Маруся Богуславка» висловлював гіпотезу про те, що Маруся Богуславка була дружиною султана.

Тоді як її ім’я, хто був її чоловік і яка її доля?

Всі знають про українку, доньку священика з Рогатина Настю Лісовську, яка стала улюбленою дружиною султана Сулеймана Пишного Хасекі Хюррем Султан (Роксолана) і матір’ю наступного султана Селіма ІІ. Вона була 11 султаншою Османської імперії і стала основоположницею т.з. жіночого султанату – періоду в історії Османської імперії, коли жінки здійснювали значний вплив на політику держави, який тривав близько 150 років. Роксолана першою отримала титул Хасекі Султан (Улюблена дружина), тобто вона стала вище сестер султана, і стояла після матері султана – Валіде Султан. До Роксолани султани не одружувались, а мали лише наложниць.
Роки її життя 1502-1558.

Але в історії Османської імперії була ще одна султанша-українка, про яку в Україні з невідомих причин мало хто знає, хоча вона мала титул не лише Хасекі Султан, але й Валіде Султан.

Через майже 100 років після Роксолани у 1648-1683 рр. дружиною султана Ібрагіма І, матір’ю Мехмеда IV стала українка за походженням Турхан Хатідже Султан. Після смерті султана Ібрагіма І вона стала Валіде Султан і регентом при малолітньому сину султану Мехмеду IV. Вона була бабусею турецьких султанів Мустафи II та Ахмеда III.

Напевне, будучи Валіде Султан і регентом при малолітньому сину, вона могла визволити з неволі 711 своїх співвітчизників і сказати їм, щоб передали батьку і мамі, що вона жива і щоб вони не збирали грошей на її викуп, бо вона вже потурчена і звикла до розкішного життя.

"Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась,
побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»

Життя її буле складне і сповнене, як і у Роксолани, боротьби за своє життя і життя свого сина.

До речі, саме вона видала наказ про заборону здійснювати вплив на державні справи жінкам, тобто вона була останньою, хто носив титул Валіде-Султан із колом обов'язків і повноважень, і завершила період жіночого султанату в Османській імперії. Одна українка його розпочала, друга – завершила.

Яка ж політика стосовно України проводилась Османською імперією в період, коли українка була Валіде-султан і регентом при малолітньому султані, і самим султаном Мехмедом ІV, наполовину українцем???

Мехмед IV був сином султана Ібрагіма I та Турхан султан, українки за походженням.

За правління Мехмед IV османський уряд проводив політику налагодження союзницьких відносин з Україною та надавав підтримку гетьманам Богдану Хмельницькому, Івану Виговському, Юрію Хмельницькому, Павлу Тетері, Івану Брюховецькому і Петру Дорошенку. В 1650 османський уряд внаслідок тривалих двосторонніх переговорів, запропонував Богдану Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської імперії як Молдавія, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство.

На думку деяких українських істориків (Михайло Грушевський, Олександр Оглоблин та інших) на початку 1651 Богдан Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (Адам Кисіль) і вищого духовенства (Сильвестр Косів) прийняв пропозицію Мехмеда IV і визнав османський протекторат. Проте плани створення антипольської коаліції у складі України, Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Волощини та Трансільванії не були реалізовані.

В 1667 з ініціативи Петра Дорошенка розпочалися переговори з османським урядом про створення військово-політичного союзу України з Османської імперією. Мехмед IV погодився взяти Україну під османський протекторат, причому Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, звільнялась від данини і отримувала воєнну допомогу у боротьбі за об'єднання всіх українських земель під владою Війська Запорізького. Цей договір був ухвалений Корсунською Радою 1669.

У 1672 Мехмед IV очолював османську армію, що спільно з українськими військами під проводом Петра Дорошенка здобула Кам'янець та звільнила від військ Речі Посполитої значну частину Поділля і Галичини.

Внаслідок турецько-польської війни 1672-76 та умов Бучацького договору 1672 і Журавненського договору 1676 до Османської імперії відійшло Поділля, а під владою Петра Дорошенка залишалась тільки Брацлавщина і Пд. Київщина, що було порушенням українсько-турецької угоди 1668 і стало початком краху зовнішньої політики гетьмана Петра Дорошенка.

Саме турецькому султану Мехмеду IV був адресований відомий лист, написаний козаками у 1676 році, процес написання якого зображено на картині Іллі Репіна "Козаки пишуть відповідь османському султану".

Запорозькі козаки турецькому султану!

Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар! Який ти в чорта лицар, що голою сракою їжака не вб'єш? Чорт висирає а твоє військо пожирає. Не будеш ти синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колісник, єрусалимський бровирник, Олександрійський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, і всього світу і підсвіту блазень, самого гаспида внук і нашого хуя крюк, а нашого Бога дурень. Свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, мать твою вйоб! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єсі матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць в небі, рік у книзі, а день такий у же, як і у вас, поцілуй за те у сраку нас!..

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорізьким


В 1677-81 уряд Мехмеда IV, підтримуючи Юрія Хмельницького, вів спільно з українськими військами війну проти Московського царства за Лівобережну Україну (див. Чигиринські походи 1677 і 1678), яка завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору 1681.

З Мехмедом IV у вересні 1683 османська армія під час облоги Відня зазнала поразки від військ Речі Посполитої під командуванням Яна III Собеського, у складі яких були і українські козаки.

В 1687 Мехмед IV був усунений від влади яничарами.

Информация предоставлена историком Аллой Ромашкой

Марши

Музей миротворчества он-лайн