ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ і БОГУСЛАВ

Шолом-Алейхем (справжнє ім'я — Шолом Рабинович) народився 18 лютого (2 березня) 1859 р. в Переяславі (нині — Переяслав-Хмельницький) у сім'ї торговця й орендаря. Псевдонім його означає "мир вам!"
Невдовзі родина Рабиновичів переїхала до містечка Воронькова, розташованого неподалік, де і пройшло дитинство письменника. У своїх творах він увіковічив рідне місто під узагальненою назвою "Касрилівка" (від розповсюдженого серед єврейської бідноти імені Касрил).

Як і всі єврейські діти з провінційних містечок того часу, Шолом спочатку вчився в хедері — початковій школі для навчання хлопчиків основ іудаїзму.
У своїх творах Шолом-Алейхем змальовував злидні й похмуре середовище в хедері — майже середньовічному закладі. Шолом вирізнявся з-поміж інших дітей не тільки блискучою пам'яттю, допитливим розумом, а й жвавим, веселим і пустотливим характером. Його пустощі зводилися переважно до того, що він уміло зображував різні вади чи недоліки дорослих. Він був майстер карикатурно наслідувати й передражнювати. Побачивши когось уперше, Шолом відразу знаходив у ньому щось незвичайне, смішне, відразу ж надувався, як пузир, і починав зображувати.

У ранньому дитинстві в Шолома виявився великий інтерес до казкового і фантастичного. Він дуже захоплювався українськими народними казками й переказами про Івана Мазепу, про Богдана Хмельницького тощо.

Царат установив для євреїв "межу осілості" — певні губернії, поза якими їм було заборонено селитися. Винятки допускалися тільки для купців першої гільдії, а також тих, хто зразково служив у війську чи мав університетську освіту і для ремісників (з 1865). Заборона жити в селах позбавляла євреїв можливості займатися сільським господарством. Заборона жити в містах не давала працювати у промисловості, на транспорті. У вищих і середніх навчальних закладах для них була встановлена принизлива "відсоткова норма".
Ставши письменником, він розповів правду про життя простого люду, був неперевершеним оповідачем народного горя.

1871 р. від холери вмерла мати Шолома Хас-Естер. Це був великий удар для сім'ї. Батько зовсім розгубився. Він безпорадно зітхав і повторював: "Боже, що робити? Як бути?"
Довелося дітей відправити в місто Богуслав до дідуся Мойше-Йосе і бабусі Гітл. Там Шолом уперше відчув себе сиротою, із сумом усвідомлюючи, що він зайвий рот і тягар. Батько одружився вдруге. Повернувшись до Переяслава, діти зустріли мачуху.

В 12 років Шолом Рабинович почав писати власний роман. Цей перший твір мав неабиякий успіх у батька і його товаришів. Вони були вражені й мовою, і стилістичними прийомами юного автора. Всі пророкували Шолому блискуче майбутнє.
Стало очевидним, що перебування в хедер не розширить його кругозору. 4 вересня 1873 р. Шолом Рабинович почав учитися в російськомовному Переяславському повітовому училищі.
Спочатку було важкувато: погано знав російську, з нього глузували. Несприятлива ситуація склалася й удома: треба було допомагати в роботі, терпіти докори мачухи.
Але любов і прагнення до знань були в юнака досить сильні. І незабаром він домігся успіхів: йому як кращому учневі було призначено стипендію в розмірі 120 карбованців на рік. Це була серйозна матеріальна допомога для всієї родини.
1876 р. Шолом закінчив училище на відмінно. Ще до того він почав підробляти, щоб продовжити навчання. Але вступити до Житомирського вчительського інституту не вдалося.
Він давав приватні уроки в містечку Ржищів поблизу Переяслава. Невдовзі Шоломові вдалося одержати місце вихователя дочки заможного орендаря Елимелеха Лоєва в селі Софіївка. Добрі стосунки з господарем, повага його родини, тиша сільського життя і краса природи сприяли спокійному, врівноваженому стану душі мрійливого юнака. Та головне, що наповнювало всі три роки перебування Шолома в маєтку Лоєва справжнім щастям, була любов до учениці — Ольги Лоєвої.
Ночами він писав довгі сентиментальні романи, патетичні драми, заплутані трагедії та комедії. Щойно завершивши твір, читав його Ользі, й обоє були в захваті. Вони не сумнівалися, що Шолому на роду написано бути письменником. І з цим пов'язували вони плани, мрії і надії. Навіть не думали про можливу розлуку, яка була вже недалеко. Довідавшись про любов юнака до його дочки, старий Лоєв найобразливіщим чином прогнав учителя.
І знову Шолом опинився на вулиці, без даху, роботи, з розпачем у душі. Настали дні поневірянь і пошуків роботи. Юнак розраховував знайти застосування своїм знанням, одержати якусь роботу в Києві. Влаштуватися в Києві Шолому не вдалося. Опинившись без засобів до існування, Шолом поїхав до Лубен, і 21 грудня 1880 р. був обраний казенним рабином. На цій посаді він намагався бути не "лицеміром, лизоблюдом у багатіїв і чиновників". З головою занурився у громадську діяльність, був ініціатором створення лікарні, світської школи для дітей бідняків. Доводилося переборювати відсталість, рутину й затурканість обивательської психології, реакційного міщанського побуту, протистояти обмовам і пліткам.
Пробув Шолом у Лубнах два з половиною роки, потай листуючись із Ольгою. Нарешті, після тривалої розлуки, вони зустрілися в Києві й, попри волю старого Лоєва, 12 травня 1883 р. одружилися.
Михайло Кауфман, зять Шолом-Алейхема, згадував: "Із дружиною він прожив тридцять років, немов щасливих тридцять днів. Їхня взаємна прихильність була неповторною. Обоє зберегли ніжність почуттів і гостроту любові до останнього подиху. Коли він відлучався з дому, то дорогою писав їй листи. Це були послання нареченого до нареченої. Вона вела всі його справи, оберігала від усіх негод. Тільки від смерті вона не могла вберегти його. Це було не в її силах..."
1905 р. Шолом-Алейхем пережив жахи єврейського погрому в Києві. Він їде до Америки, згодом — до Женеви.
Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку 13 травня 1917 р. й похований на Бруклінському кладовищі. Передбачалося, що після війни його останки перевезуть до Києва. Не склалось. Через п'ять років його прах було перевезено на інше кладовище й поховано серед "простих людей, робітників", як він наказав у своєму заповіті. 5 червня 1921 р. на могилі встановлено пам'ятник.
Шолом-Алейхем підняв єврейську літературу до світового рівня. Сила його творчості — у правдивості, народності, художньому новаторстві, гуморі.
Існує давній афоризм: Бог не насміхається з людей, а сміється разом із ними. Разом із людьми вже багато десятиліть сміється й письменник Шолом-Алейхем.

Информация предоставлена историком Аллой Ромашкой

Марши

Музей миротворчества он-лайн