Місто районного значення, центр Богуславського району Київської області.
Розташований на річці Рось.
Населення 16 911 мешканців.
Історична дата утворення 1032 рік.

Заснування міста:
В період Київської Русі вздовж річки Рось побудували могутню Пороську оборонну лінію. Одною з важливих і могутніх фортець цієї лінії, яка захищала південні кордони від половців, стала фортеця Богуславль, яка була побудована у 1032 році Київським князем Ярославом Мудрим. Але територія Богуслава була заселена здавна. В урочищі Городок були знайдені три римські монети ІІ ст., також в лівобережній частині міста збереглись залишки давньоруського городища ХІ-ХІІІ ст.


Перша писемна згадка про поселення міститься в Іпатіївському літопису як фортеця для оборони проти половців, на яку претендував володимиро-суздальський князь Всеволод Велике гніздо, датується 1195 роком.

Назва міста:
Буйславль, Боєслав, Богуславль, Буслав, Богуслав — за переказами, такі назви місто носило у різні часи.
Краєзнавці висувають різні гіпотези походження назви міста й існує кілька легенд:

1. Одні вважають, що назва походить від річки Богуславки - притоки Росі.

2. Згідно з легендою, після того, як був відбитий набіг кочовиків на південні кордони Київської Русі, всі прославляли князя Ярослава Мудрого, кричали: «Слава Ярославу!». У відповідь князь вимовив, «Богу слава!» і наказав збудувати на лівому березі річки Рось місто-фортецю, яке було названий Богуславлем.

3. Історична назва міста походить від старослов’янського «Буй Слав», що в перекладі означає — «хвала славним воїнам!».

4. Донині іноді від старших людей можна почути назву Буслав. Деякі краєзнавці висловлюють гіпотезу про те, що це була столиця руського вождя Буса (Божа), який відіграв значну роль у боротьбі слов’ян з готами у ІV ст. У «Слові про Ігорів похід» також згадуються часи Бусові.



1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами.

Впродовж століття місто знову було відбудоване.

В 1362 році Богуслав підпав під владу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року місто у складі Речі Посполитої.
З метою колонізації українських земель і зміцнення південних кордонів Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів для перетворення Богуслава на добре укріплену фортецю. В 1591 р. король Сигизмунд ІІІ віддав місто волинському воєводі князю Янушу Острозькому. Місту були надані привілеї – населення звільнялось на 29 років від усяких податків і поборів, у ньому також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки двічі на рік.. З цього часу Богуслав став центром староства.

У 1620 році місто отримало Магдебурзьке право, хоругву і герб. На той час у містечку було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини, замок та дві поташні буди*.

Приблизно тоді ж у місті сформувався козацький полк, який з перемінним успіхом існував до 1712 року.

* БУДИ ПОТАШНІ – підприємства поташного промислу в Україні у 16–18 ст. Це були відносно розвинені виробництва мануфактурного типу. Розташов. за місцем заготівлі сировини – у лісових масивах. Складалися з комплексу приміщень вироб. призначення – буд (буда – невелике госп. приміщення, будка) з відповідним устаткуванням (випалювальні печі, чани для вилуговування золи, виварювальні котли, ємності для зберігання продукції та ін.), а також приміщень для проживання робітників. Виготовлення поташу проводилося шляхом вилуговування деревної золи (без домішок вугілля) водою. Отриманий внаслідок цієї операції попіл, що містив калійну сіль, випаровували в металевих сковородах і котлах. Далі сирий поташ прокалювали («смальцювали») у спец. печах. Готовий поташ застосовувався у вир-ві селітри, скла, мила, сукна, фарб та ін. Б.п. володіли представники шляхти (пізніше – козацької старшини), духівництва, а також багаті міські купці й лихварі, які орендували ліси у феод. власників. Як правило, кваліфікована робоча сила залучалася на умовах найму. Кількість працюючих коливалася від кількох десятків до кількох сотень робітників різних спеціальностей, зайнятих як в осн. вир-ві, так і на допоміжних роботах (пильщики, коритники, бондарі, поташники, фурмани та ін.). Інтенсивний розвиток Б.п. припадає на 2-гу пол. 16 – 1-шу пол. 17 ст., що зумовлювалося сприятливою кон’юнктурою, яка склалася на ринках зх.-європ. країн на продукцію поташного промислу – «фальбу» (деревну золу, доведену до певної кондиції), «смальцований попіл» (перепалену в спец. печах фальбу), а також кальцинований поташ. В окремі роки сотні лаштів цієї продукції сплавлювалися на ком’ягах Зх. Бугом (прит. Вісли) до польс. порту Гданськ. У 18 ст. поташ реалізовувався переважно на внутр. ринку, хоча продавався також і за кордон, зокрема в Туреччину. Винищення лісів було однією з причин занепаду поташного вир-ва й зменшення числа Б.п. Зокрема, наприкінці 18 ст. вони зникли на Лівобереж. Україні.

Після завершення строку привілеїв Богуславське староство оплачувало на користь свого старости 5500 флоринтів, обмежувалось і Магдебурзьке право.
Козаки і міщани, невдоволені таким станом справ, за підтримки селян, брали участь у селянсько-козацьких повстаннях, під час яких був зруйнований замок у Богуславі.

Населення Богуслава брало участь у повстанні під проводом Криштофа Косинського 1591–1593 років, Северина Наливайка 1594–1596 років, Павла Павлюка і Карпа Скидана (1637), Дмитра Гуні і Якова Острянина (1638).

Під час Хмельниччини більшість міщан Богуслава пішли в козаки. За переписом 1654 року, в місті, що входило тоді до Корсунського полку, налічувалось 610 козаків і 59 міщан.

З 1648 р. Богуслав — сотенне місто Білоцерківського полку.

Богуслав кілька разів (в 1651 1654 1655 і 1656) ставав місцем військової стоянки Богдана Хмельницького. Влітку 1654 р. в одному з палаців міста приймав Б. Хмельницький Антиохійського патріарха Макарія, який їхав до Москви, перед цим влаштувавши йому урочисту зустріч. З Богуслава Хмельницький написав кілька листів до російського царя і патріарха Никона, видав тут кілька універсалів.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Богуслав відійшов до Польщі. Протягом 16—17 століть Богуслав зазнав численних нападів з боку кримських татар і турків.
Юрій Хмельницький в 1678 р. зруйнував Богуслав, населення міста віддав у ясир своїм союзникам — туркам.

Після прийняття у 1685 р. рішення про відновлення козацтва на Правобережній Україні місто почало відбудовуватися.
У 1685 р. Богуслав був зайнятий військом козацького полковника Самійла Самуся і за наказом гетьмана Івана Мазепи було створено Богуславський полк. Самусь за весь час існування полку єдиним полковником Богуславського полку, одночасно виконував обов'язки наказного гетьмана правобережних українських полків. У 1685–1692 роках Самійло Самусь сприяв відбудові Свято-Миколаївського монастиря.
Самусь звільнив населення від чисельних повинностей.

В 1711 р. Богуслав приєднався до армії гетьмана Пилипа Орлика, під час його похода на Правобережжя проти російської влади.

У 1711–1712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя, Богуславський полк ліквідовано.

За Коліївщини 1768 р. населення міста повстало і разом з гайдамаками знищило гарнізон польського війська. Максим Залізняк з смілянським полковником Шило підійшли до Богуславу. Богуславські осавула Кушнір, Гладкий, Радченко, які перебували на службі у шляхти, разом зі своїми підрозділами перейшли на бік Залізняка. Польський гарнізон був знищений. Однак сили були нерівними, і повстання зазнало поразки.

У 1775 р Богуслав перейшов до польського короля. Він подарував його своєму племіннику Станіславу Понятовскому, а той продав в 1785 р. графу Ксаверію Браницькому за 4 мільйони злотих. Документально це оформлено в 1799 р.

В 1793 р., після другого поділу Польщі, Богуслав разом з Правобережною Україною ввійшов до складу Російської імперії.
В 1796–1837 роках Богуслав був центром Богуславського повіту Київської губернії, з 1837 — заштатне місто Канівського повіту Київської губернії.

У 1846 р сталася велика пожежа в Богуславі, в зв'язку з цим він втратив статус міста.
Жителі були дуже бідні, а тому відхилили статутну грамоту, прийняту під час реформи 1861 р, і вимагали наділення земель без викупу.

У пореформений період у Богуславі інтенсивно розвивалися капіталістичні відносини. Виникли нові промислові підприємства - суконна і воскобійний фабрики (1866 г.). Росла торгівля.

Станом на 1885 рік у Богуславі мешкала 8451 особа, налічувалось 1018 дворових господарств, існували 2 православні церкви, костел, синагога, духовне училище, школа, 3 постоялих двори, 18 постоялих будинків, 181 лавка, 2 суконні фабрики, пивоварний, винокурний і чавунний завод.

У середині XIX ст. Богуславська питна оренда належала купцю 1-ї гільдії Гершу Балаховському, а в кінці XIX в. у власності купця Мордко Юзефова була суконна фабрика, гуральню орендувала Хая Немирівська.

У 1863 в Богуславі було 3 синагоги, в 1897 - 16 синагог (Велика, за переказами, була заснована в XVII ст.) і 15 ремісничих синагог (шевців, ткачів, кравців, кушнірів, столярів та ін.), основаних в кінці XVII - початку XIX ст., було 2 єврейські кладовища. З 1895 рабинами в Богуславі були Йосип Заславський та Пінхас-Аврум Бергер.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 11372 осіб (5533 чоловічої статі та 5839 — жіночої), з яких 3690 — православної віри, 7445 — іудейської (65% населення).

У 1901 в Богуславі функціонували талмуд-тора (в 1909 - 130 учнів), приватне чоловіче училище М. Гінзбург, жіноче училище К.Гінсберг, в 1909 - лікарня, богадільня, суспільство піклування про сиріт, суспільство посібники бідним, 3 приватних чоловічих училища і понад 20 хедерів (всього 400 учнів), 3 жіночих училища (в т. ч. одне безкоштовне; всього 150 учениць), училище 2-го розряду, створене місцевим просвітницьким товариством (св. 50 учнів). З 1910 діяло Товариство піклування про бідних дітей євреїв, в 1912 - Єврейське ощадно-позикове товариство. Сума коробкового збору в 1900-х рр. досягала 6 тис. руб. в рік (на потреби громади йшло 2,6 тис. руб.).

У 1910 р в місті налічувалося 6 підприємств фабрично-заводського типу. У 1913 році тут діяли три суконні фабрики, машинобудівний, пивоварний-медовий і цегельний заводи, цукеркова фабрика, три млини.

Під час Громадянської війни (хоча вже зараз ми розуміємо, що вона була зовсім не громадянська, а російсько-українська, Росія на початку ХХ ст. діяла тими самими методами, що і в ХХІ ст.) в Україні одночасно співіснувало кілька режимів: 1) радянський, 2) український, 3) гетьманський і австро-німецький, 4) добровольчий, 5) англо-французьких окупантів, 6) польська влада. Окремі райони по кілька разів переходили з рук в руки в залежності від мінливості військових дій. І у цій ситуації людям потрібно було вижити.

В 1919 р денікінці вбили 40 євреїв. Єврейські погроми чинили як денікінці, так і солдати, що відступали, повертались додому, численні озброєні загони, селянські повстанські загони, які звинувачували євреїв у співпраці з більшовиками, армії червоноармійців. Тому для самозахисту євреї створили організацію самооборони, що включала близько тисячі осіб, була озброєна стрілецькою зброєю і мала навіть кулемети. Богуслав став притулком для євреїв з сусідніх містечок і сіл. Після створення озброєного загону самооборони погроми припинились, ніхто не наважувався нападати на місто. Але саме більшовики, з якими співпрацювали загони єврейської самооборони, неодноразово їх забороняли і роззброювали.

З 1919 р. Богуслав став центром Богуславського повіту Київської губернії, а з 1923 р. - Богуславського району.

У 1926 р. в Богуславі проживало 6432 євреї (53% населення). У 1939 р єврейське населення Богуслава становило 2230 осіб. Чому???!!!

Найбільша смертність під час Голодомору 1932-1933 рр. була в березні-червні. З 1 січня 1933 до 1 січня 1934 року в Богуславі народилось 170 дітей, померло 377 жителів, в т.ч. дітей до 1 року - 9.

26 липня 1941 р. Богуслав був окупований німецькими військами. Значна частина єврейського населення Богуслава встигла евакуюватися. Але залишались люди, які не вірили у звірства фашистів стосовно євреїв, і не виїхали з міста. У районі Кам’яниці була загороджена територія і усіх євреїв, які залишились, зігнали у гетто. 15 вересня 1941 р. єврейське населення Богуслава було знищено. Було розстріляно 322 євреї.

Коли читаю спогади очевидців, від жаху бігають мурашки по спині і судомою зводить все тіло: «...в один з днів на світанку німці з автоматами на грудях і поліцаї з короткими гвинтівками за плечима зігнали всіх жителів Богуслава - всіх поголовно, від немовлят, яких матері несли на руках, до немічних старих - на дві міські площі: євреїв з речами - на велику базарну, а українців без речей - на набагато меншу площу перед колишнім районним Будинком культури, в якому тепер розміщувався якийсь розважальний заклад «Тільки для німців ».
Для чого і навіщо зігнали, ніхто не знав, але всі здогадувалися, що сьогодні має відбутися щось важливе. Такого, щоб ось так разом підняли на ноги все місто, тим більше спозаранку, ще не траплялося. І ще не бачили в Богуславі стільки гітлерівців з нашитими на лівих рукавах орлами і солдатів, у яких крім автоматів, висіли на грудях схожі на півмісяці залізні бляхи. Вони, ці солдати, упереміж з поліцаями оточили весь наш натовп.
На верхній сходинці парадного входу в Будинок культури з'явився хтось в цивільному і українською мовою став говорити: Увага! Німецька влада закликає вас до порядку. Ніяких розмов! Стійте і чекайте. Причину, чому вас тут зібрали, вам пояснять пізніше. Непокора буде каратися за законами військового часу. Прошу поставитися до цього з усією серйозністю.
Скільки так стояли, сказати важко, але дуже довго. Потім говорили, що шість годин.
Потім дали команду: «Увага! Всім організовано виходити на вулицю, шикуватися по четверо в ряд! Обличчям направо Якщо буде тиснява, солдатам наказано стріляти без попередження».
Жах, що охопив натовп, не беруся передати. Всі боялися, що автомати затріщать завчасно, і виливалися з площі на проїжджу вулицю тягучим повільним потоком, який на бруківці звужувався до чотирьох осіб в ряд. Ніколи раніше цим людям шикуватися не доводилося, але тепер вони шикувались так, ніби робили це не в перший раз. Не було ні суєти, ні нарікань. Під конвоєм солдатів з бляхами і поліцаїв нас погнали через місто на його околицю, до знайомої всім богуславчанам круглого яру під лісом, потім колону повернули вліво, в поле, і зупинили, наказавши повернутися до лісу. Вийшло чотири шеренги, які так і погнали далі до яру.
... Те, що я побачив в яру, мене шокувало. Ближня його частина виявилася забитою євреями без речей. Трохи далі від їхнього щільною натовпу і ближче до лісу теж перебували євреї, чоловіки і жінки з лопатами. Розтягнувшись по всьому яру, вони копали величезний рів. Вже вирили його до пояса і продовжували копати глибше, кидаючи землю на обидва боки від рову.
Потім я побачив, що весь рів оточений зверху фашистами з сріблястими орлами на рукавах. Крім того, в розриві між нашими шеренгами і з трьох інших сторін стояли кулемети з їх обслугою. А там, на дні рову, все копали. З широчезного і довжелезного рову вже визирали тільки маківки голів, і розсипом летіла земля на щойно викопані вали. На протилежному схилі рову звідкись з лісу з'явився ланцюг автоматників з бляхами на грудях, що розтягнувся на всю довжину рову.
Гітлерівці зійшли вниз, піднялися на гребінь земляного валу над ровом. Щось прокричали копальникам. Я бачив тільки, як відразу із рову замість землі полетіли лопати. Потім пролунали автоматні черги. Солдати стріляли в рів. Тих, хто копав рів, вбивали там, у рові. Потім ті солдати, закінчивши стрілянину, повернулися назад, на гребінь яру під лісом. Євреїв партіями відокремлювали від загального натовпу, ставили обличчями до лісу на гребінь земляного валу над ровом і строчили їм з автоматів в спини. Люди падали в рів. Стрілянина в яру тривала до тих пір, поки рів не заповнився тілами вбитих зовсім, і від натовпу євреїв не залишилося нікого.
За всім, що відбувається внизу наші шеренги стежили скам'яніло. Не було чутно ні дитячого плачу, ні зітхань. Тиша нічим не порушувалася і коли вздовж шеренг пішли солдати з бляхами. Залишаючи на місці надто вже немічних старих, жінок з немовлятами та менших дітей, вони всіх інших виштовхували в сторону, ближче до краю яру.
Всіх відібраних ланцюг автоматників погнала вниз, до рову, де їх зупинили і наказали підняти лопати. Потім вони почали закидати землею рів і працювали, поки не перекидали туди весь вал. Над ровом виріс новий вал, вже могильний.
Я думав, що тепер, коли рів з убитими закиданий, їм накажуть копати біля нього таку саму могилу для нас. Але всі автоматники, що стояли за нашими спинами, несподівано повернулися і полізли по схилу яру вгору, до лісу. Ішли до дороги і ті німці, і поліцаї, які стояли ззаду і спереду наших поріділих шеренг. Тобто в котловані і ми нагорі залишилися без будь-якої охорони. Минуло чимало часу, перш ніж люди зрозуміли, що розстріл скінчився, більше вбивати нікого не будуть. Покидавши лопати, народ з яру повалив наверх, шеренги зімкнулися і перетворилися в натовп».

З 26 липня 1941 по 3 лютого 1944 місто було окуповане німецько-фашистськими завойовниками.

26 січня 1944 частини 27-ї армії 1-го Українського фронту в ході Корсунь-Шевченківської операції звільнили від окупантів передмістя Богуслава - Заросся. 4 лютого окремий кулеметно-артилерійський батальйонів під командуванням майора Арсенідзе звільнив Богуслав повністю. На фронтах Другої світової війни загинуло 1019 жителів міста.


У повоєнні роки Богуслав ріс і відновлювався.

Після визволення міста частина євреїв повернулась у Богуслав. В 1947 р. була відкрита синагога. В 1989 р. у Богуславі проживало 179 євреїв.

В 1989 р. — на початку 2000-х рр. більшість єврейського населення Богуслава репатріювалися в Ізраїль або виїхало в інші країни світу. На початку 2000-х років у Богуславі залишилось кілька євреїв.

12 жовтня 2015-го Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Богуславі освятив храм на честь Покрова Пресвятої Богородиці.

З Богуславом тісно пов'язані життя і творчість багатьох відомих діячів культури.

Відоме ім'я художника Алімпія Галіка, який народився в сім'ї богуславського ремісника в 1685. Пройшов шлях від простого художника до керівника іконописної майстерні Києво-Печерської лаври.

У Богуславі 14 червня 1807 народився і провів дитячі роки художник Іван Максимович Сошенко, який зіграв виняткову роль в житті Т.Г. Шевченко. Сьогодні в трьох кімнатах будинку художника знаходиться меморіальний музей І. М. Сошенко, у дворі встановлений бюст знаменитого земляка.

Бував у Богуславі і Т.Г. Шевченко - в дитинстві (1822 г.) і в зрілому віці (1845 г.).

Жив тут і Іван Семенович Нечуй-Левицький. У період 1847-1852 рр. навчався в Богуславському духовному училищі, а потім вчителював там (1860-1861 рр.).

Майже дев'ять років прожила на Богуславщині видатна українська письменниця Марко Вовчок (Марія Вілінська) (1885-1893 рр.). У Богуславі її сім’я орендувала простору селянську хату, а у селі Хохітва (побудували чи купили?) кам’яний будинок, де й жили впродовж 8 років. Тут вона відновила літературну діяльність, друкувала ряд нарисів про свавілля місцевих багатіїв, спілкувалася з селянами, інтелігенцією. У Богуславі розташований меморіальний музей письменниці, у дворі встановлений бюст.

З 1884 р по 1890 здобував освіту в Богуславському духовному училищі Олександр Кошиць, пізніше відомий хоровий диригент, етнограф. Саме в Богуславі формувалося його творче світобачення, визначилася схильність до хорового мистецтва.

Жив і працював на цій землі класик єврейської літератури Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович).

У 1902 р. в Богуславській міністерській школі вчителював український письменник Степан Васильченко.

У 1908—1923 роках тут працював лікарем Сенгалевич Федір Миколайович, який виступив ще й засновником і керівником музею і гімназії у Богуславі в 1917—1918.

Уродженцями Богуслава були:

Адо́льф (Іоа́нн) Адо́льфович Нетикса (24.10.1862. — ?) — російський архітектор, громадський діяч, редактор, один із майстрів стилю модерн.

Файнзильберг Міндль Аронівна (1868—1922) , (дівоче прізвище Котлова) — родом з Богуслава Київської губернії (переїхала в Одесу між 1893 і 1895 роками) — матір Іллі Арнодьдовича Ільфа (Ієхіел-Лейба Ар'євича Фа́йнзильберга), російського радянського письменника і журналіста, співавтора Євгенія Петрова.

Григорій Федорович Ткаченко-Петренко (1882—1909) — один з керівників Горлівського збройного повстання 1905 р.

Герман Толл (Toll, Herman) (15.03.1907-26.07.1967) — член Палати представників Конгресу США від штату Пенсильванія з 1959 по 1967 роки. Народився у Богуславі, в 1910 році разом з сім'єю емігрував до США.

Архи́п Миха́йлович Лю́лька (10.03.1908-1.06.1984) — український конструктор авіаційних двигунів, член-кореспондент АН СРСР (1960), академік АН СРСР (1968). Народився у селі Саварка, Богуславський район. Розроблені під керівництвом А. М. Люльки двигуни стоять на літаках ІЛ, Су та космічному кораблі багаторазового використання «Буран».

Марина Гризун — комсомолка-партизанка, уродженка с. Мисайлівка, в роки Німецько-радянської війни була закатована гітлерівцями у Богуславській тюрмі (гестапо).

Каневський Борис Михайлович — український і російський кінорежисер.

Чередніченко Надія Ілларіонівна (14.08.1927) — заслужена артистка РРФСР(1971). У 1949 році закінчила ВДІК (майстерня Ю.Райзмана). Знялась у 13 фільмах, зокрема, "Первая перчатка", "Матрос Чижик", "Олекса Довбуш", "Василий Докучаев". Більше 30 років працювала у театрі-студії кіноактора (Москва). Емігрувала з СРСР.

Зінченко Анатолій Назарович — видатний історик сучасності.

Олександра Олександрівна Тимошенко (18 лютого 1972) — українська гімнастка, олімпійська чемпіонка XXV літніх Олімпійських ігор у Барселоні в абсолютній першості та бронзова медалістка XXIV літніх Олімпійських ігор у Сеулі.

Оверчук Анатолій Федорович — скульптор, Член Союзу художників СРСР.

Вакуленко Микола Степанович — видатний спортивний діяч, заслужений майстер спорту з вільної боротьби, член Олімпійського спортивного комітету.

Ротенштейн Анатолій Олександрович (1926—1992) — театральний режисер, заслужений діяч мистецтв УРСР.

Гальчинський Анатолій Степанович (1935) — український економіст, ліберал; доктор економічних наук (1980), професор Київського національного університету імені Тараса Шевченко.

Лікарчук Ігор Леонідович (14.07.1954) — український освітній діяч, доктор педагогічних наук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти (2011).

Матвієнко Володимир Миколайович (22 січня 1970) — український економіко-географ, кандидат географічних наук, доцент КНУ імені Тараса Шевченка.

Пушняк Павло Анатолійович (21.02.1978-06.08.2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.