Кагарлик
Населення: 13802 осіб
Висота над рівнем моря: 171 м.
Територія: 21 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Росава
Рік заснування: 1142 р.
День міста: 11 вересня
Колишня назва: Городець, Торчеськ
На території району розміщене, але до його складу не входить, місто обласного підпорядкування Ржищев.
Відстань до Києва 77 км.
Розташоване на півдні Київщини, на правобережжі Дніпра, над річкою Росавою, між Дніпром, Стугною і Россю.
Містом районного значення стало 1971 р. На території міста розташований Кагарлицький парк, що є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Існує кілька версій походження назви міста:
• від татарського «Ерлик» (під такою назвою поселення також згадувалось), що дослівно перекладається «наказ, веління». Перша частина топоніму «Кага», імовірно, апелює до імені начальника загону Батия, що охороняв тут кордон.
• За іншим поясненням, назву виводять від слова каганлик, що означало «каганова земля», тобто землі, які належали якомусь кагану, ватажку давніх тюркських племен.
• Існує ще одне пояснення назви міста - через назву річки, на якій воно збудоване. Сьогодні річка зветься Кагарлик, але раніше її називали Каргалик. Тюркське карга - це "ворона", але це ще й "кам'яниста річка" (що, в нашому випадку, мабуть, ближче до істини). Початкова назва річки Каргалик, потрапивши у нове - слов'янське - мовне оточення, зазнала певних фонетичних змін - (-рга- на -гар-); так з'явився оброблений мовою наших предків Кагарлик.
Також цікавою є гіпотеза Костянтина Миколайовича Тищенка, про яку нам розповіла ТаНік, про те, що Кагарлик -це столиця країни печенігів Пачинакії. Дослідження пооф. Тищенка дуже цікаве і він сам є поважною у наукових колах людиною. Єдине, що маю зазначити - його дослідження лише розширює і доповнює вже існуючі і зовсім не є альтернативною історією України. Про тюркські кочові народи і їх роль в історії не лише України, але й Європи, існує багато наукових досліджень як вітчизняних науковців, так і зарубіжних.
Та лише матінка-історія знає точно, чому таке ім'я має річка й місто, проте вона вміє берегти свої таємниці.
Історія Кагарлика
Про давнє перебування людей на території Кагарлика свідчать численні археологічні пам'ятки на його околицях: кургани епохи бронзи та кургани з похованнями сарматського часу.
До нинішніх днів збереглися і рештки Торчеського городища, що було центром осілих торків та берендеїв, які йшли за князями Київської Русі боротися з половцями. На території парку є пам'ятний знак про городище Торчеськ.
У писемних джерелах поселення на місці сучасного Кагарлика вперше згадується у 1142 році під назвою Городець, адже у нинішній центральній частині міста була зведена обнесена частоколом фортеця із вартовою вежею посередині.
Існує версія, що заснували його берендеї – тюркські кочові племена, які були в союзі з Руссю.
У 1240 р. Городець спалили татаро-монголи. Але містечко відновивилося. Поруч з ним татари поставили свій форпост (прикордонну варту), який повинен був контролювати життя залежного від Золотої Орди Київського князівства. Він згадується під назвою — Ерлик. Ймовірно, саме з татарського поселення Городець відродився з новою назвою Кагарлик, який безперечно має тюркське походження.
Перша писемна згадка про власне Кагарлик належить до 1590, коли польский король Сигізмунд ІІІ Ваза віддав тамтешні землі волинському воєводі князеві Янушу Острозькому.
На початку XVII століття Кагарлик — центр староства. У 1644 році для захисту південних кордонів від набігів кримських татар тут збудовано фортецю із замком, де розміщався гарнізон.
В травні 1622 року в полі під Кагарликом відбулась козацька рада де після смерті гетьмана Петра Сагайдачного новим гетьманом реєстрового козацтва був обраний Оліфер Голуб. Козаки виставили польському уряду вимогу збільшення платні, інакше погрожували розв'язати війну з турками.
Під час національної революції 1648—1676 рр. Кагарлик входив до складу Канівського полку. У 1650 році тут відбувались жорстокі бої селянсько-козацьких військ проти польської шляхти. Тоді ж козаки знищили у Кагарлику замок. Після укладення «Вічного миру» між Польщею і Росією у 1686 році Кагарлик залишився під владою Польщі.
Як містечко Кагарлик згадується у письмових документах під 1765 роком. А за три роки під час Коліївщини (1768) загін повстанців на чолі з отаманом Я. Довгошиєнком (Сачком) у Кагарлику вів бої з польською шляхтою.
До 1793 року містечко належало польському графу Яну Яцеку Амору Тарнавському. Після 2-го поділу Польщі (1793) Кагарлик відійшов до Російської імперії.
Від 1796 року Кагарлик увійшов до складу Київської губернії.
У 1793 р. Катерина ІІ подарувала, а у 1976 р. імператор Павло І підтвердив, Кагарлик і навколишні села (земельна ділянка загальною площею 23 160 десятин) багатому магнату українського походження, міністру юстиції Російської імперії – Дмитру Трощинському. Дмитро Прокопович у Кагарлику побудував Святотроїцьку церкву, а навпроти неї — свій палац, флігелі та господарські будинки. Парк біля маєтку мав переважно ландшафтне планування.
У середині XIX століття у Кагарлику збудували рафінадний завод, тут працювали також винокурний, пивоварний заводи, суконна фабрика, проходили масові ярмарки.
Нащадки Д. Трощинського збанкрутували і продали садибу земельному банку. Згодом, а са́ме в 1875 році садибу Трощинських придбав генерал-губернатор Подільський, Волинський і Київський Михайло Іванович Чертков. У 1881 році він пішов у відставку і оселився в Кагарлику, де провів майже 2 десятиліття, збудувавши Ольгинську церкву, школу ім. О. Черткової, лікарню, завершивши будівництво цукрового заводу.
Михайло Чертков також запросив у маєток польського садівника Бернгарда — задля здійснення докорінної реконструкції парку. На пагорбі Кагарлицького парку встановили ротонду, доріжки вистелили цеглою, проклали водогін для поливу, посадили дерева і чагарники, завезені із Західної Європи та Америки. Вздовж алей стояли альтанки та понад 20 мармурових скульптур, у тому числі 17, що зображували персонажів давньогрецької міфології. На алеях і 12 полянах(за кількістю місяців у році) було розміщенр 748 творів мистецтва: копій грецьких і римських статуй, бюстів. Біля входу у парк поставлені ворота ручної ковки з кільцевим орнаментом.
До наших днів збереглись ворота і альтанка на горі Машук.
Природа Кагарлицького парку надихала багатьох відомих письменників, які приїздили сюди – Лесю Українку, Василя Капніста, Миколу Гоголя. Гоголь полюблях відпочивати і розмірковувати, сидячи під 300-літнім дубом, який, на щастя, зберігся до сьогодні, хоча й без інформаційної таблички. Тут він читав матері, рідним та близьким розділи з другого тому "Мертвих душ”.
Прикрасою парку було штучне озеро Сажалка, викопане там, де б’є 24 джерела. У центрі озера був розміщений острів з філософською назвою «Пізнай себе». Зі світом його пов’язував красивий паром з скляним дахом. Сьогодні одиноко стоїть заржавілий паром на березі зарослого чагарниками озера.
Кагарлицький парк занесено до Червоноє Книги пам’яток загальнонаціонального значення.
З приходом радянської влади для парка почалися не кращі часи. Він і нині перебуває у занедбаному стані, хоча є пам'яткою садово-паркового мистецтва.
З 1923 року Кагарлик став адміністративним центром району.
З 1932 року місто – у складі Київської області.
У роки Голодомору (1932-33) на Кагарличчині померло близько чотирьох тисяч осіб.
У серпні 1941 р. у Кагарлик вступили німецькі війська.
У ніч проти 8 січня 1944 р. місто було звільнено.
У 1971 р. Кагарлик отримав статус міста районного значення.
В Кагарлику народився Панас Любченко - радянський партійний і державний діяч.
Закінчив Київську військово-фельдшерську школу.
Від 1917 Любченко — член Української Партії Соціалістів-Революціонерів. У 1916-1917 брав участь у видавництві журналів «Соціалістична Думка» та «Наше Слово». Входив до складу Української Центральної Ради. В УПСР був одним з лідерів лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні та співпрацю з більшовиками.
Від березня 1919 Любченко належав до новостворенної Української Партії Соціалістів-Революціонерів (комуністів; з серпня 1919 — Українська Комуністична Партія (боротьбистів), входив до складу керівних органів партії.
У березні 1920 Любченко як і переважажна більшість провідних членів УКП (боротьбистів) разом з Олександром Шумським, Григорієм Гриньком, Гнатом Михайличенком та ін. увійшов до складу КП(б)У.
1920-1927 — секретар Київського губкому КП(б)У, заступник начальника полггвідділу 2-ї Кінної армії, голова Чернігівського і Київського губвиконкому.
1927-1934 — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 — перший заступник голови Раднаркому УСРР, з 1934 — голова Раднаркому УСРР, 3 1934 — член Політбюро ЦК КП(б)У.
Любченко виступив громадським звинувачувачем на процесі Спілки Визволення України. На початку 1930-х Любченко став одним з активних провідників імперської політики Москви, відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя у селян, що призвело до голодомору у 1932-1933 в Україні.
На серпневому пленумі ЦК КП(б)У звинувачений в керівництві контреволюційною націоналістичною організацією в Україні. 29 серпня 1937 Любченко, передчуваючи близькі репресії щодо нього особисто і членів його сім'ї, застрелив дружину, Марію Миколаївну Крупеник, і покінчив життя самогубством.
Музей-мемориальный комплекс «Букринский плацдарм»
у селі Балыко-Щучинк
На высокой днепровской круче расположен один из самых величественных военных мемориальных комплексов Украины. Он посвящён воинам 1-го Украинского фронта, героически сражавшимся на Букринском плацдарме во время форсирования Днепра осенью 1943 г.
Скульптор В.И. Зноба, архитекторы С.А. Захаров, Ю.П. Платонов, В.А. Корнев.
Композиционно сложный мемориал состоит из трёх скульптурных групп, изображающих сцены боя за Днепр, стел, с именами павших, и чаши Вечного огня. Доминирующее сооружение мемориала – поднятая на высокий постамент фигура воина со знаменем (высотой 27 м), символизирующая победу над врагом и скорбь о погибших. Завершающим штрихом композиции является расположенная на днепровской круче скульптура певца-Бояна. Она олицетворяет память народа о своих героях и особенно уместна, поскольку Букринский мемориал сооружён на месте города-крепости Чучин, упоминавшегося в летописных источниках за 1110 г. В XI-XIII вв. он оборонял южные подступы к столице Киевской Руси, о чём рассказывается на установленной здесь мемориальной доске. В братской могиле похоронено 3316 бойцов Советской армии.
В селе расположен музей Букринского плацдарма и памятник генералу Н. Ватутину. В музее собраны документы, личные вещи, фотографии участников форсирования Днепра, фрагменты оружия, портретная галерея Героев Советского Союза – 45 портретов.
с. Балыко-Щучинка, телефоны: +380 4573 412-46;
Расписание работы: с 9.00 до 17.00, В выходные дни – субботу и воскресенье работает по договоренности.
