Леся Чміль (Київ), молодший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Андрій Чекановський (Київ), молодший науковий співробітник Інституту археології НАН України
На миcоподібному виступі плато на північ від центру села Лісники (Києво-Святошинський район Київської області) знаходиться урочище Замок, яке пов’язується з місцем розташування укріпленого помешкання князів Корецьких – власників с. Лісники у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Джерела згадують городище на північ від центральної частини с. Лісники на високому пагорбі. Антоновичем В.Б. воно описане як п’ятикутне, “95 сажнів в окружності”. П’ятикутною пам’ятка показана і на карті “Общая схема древних укреплений и путей вокруг Киева”. Відзначалося, що в 1874 р. Бранденбург знайшов на замчищі гармату, зариту у валу, скляну кулю, кахлі, залізний спис, стремено, ніж і ложку.
Дослідниками простежена історія даної місцевості за писемними джерелами, починаючи з 1596 р., коли волинський воєвода Юхим Корецький та його дружина Ганна, уродж. Ходкевич, набули права власності на маєтність шляхом купівлі двох частин Лісників у земянина господарського Київського повіту Адама Івановича Богуфала (Корецьким належала і сусідня Ходосівка). 1670 р. село (колишнє містечко) із замочком Корецької особливим універсалом гетьмана П. Дорошенка стає монастирською власністю. Означений документ – універсал гетьмана Петра Дорошенка – підтверджує Видубицькому Михайлівському монастирю право на володіння урочищами: Калиновщина, Кальний Луг, Гнилещизна і озеро Глушець, а також жалує цьому монастирю містечко Лісники. С. Шамрай, аналізуючи даний документ, звертає увагу на відсутність згадки проживання населення в Лісниках і висловлює припущення, що село, правдоподібно, спустіло за Руїни. Видубецький монастир володів цією територією аж до секуляризації церковних земель і нерухомості у XVIII ст.
До першої чверті XVII ст. відносяться згадки про земельні тяжби Ганни Корецької з уніатською церковною адміністрацією, що володіла на той час Гнилеччиною. Показово, що Лісники, на відміну від попереднього документа, названо не селом, а містом. На нашу думку, це вказує на існування тут укріпленої садиби – замку. Зокрема, так населений пункт названо в “Скарзі возних: Ляховського і Шумовського на княгиню Анну Корецьку про те, що вона вчинила опір судовому вироку і не віддала у володіння уповноваженим уніатського митрополита урочищ: Гнильця, Куликова і Кального лугу. 1623. Липня 21”.
“Тарифа подымной подати Киевского воеводства” 1631 р. наводить дані за 1628 р., де зафіксовано “від князя Карола Корецького, каштеляна Волинського з села Лісники і Ходосівки через пана Андрія Міскевича”, сума поборів злотих – 87 . Документом також згадується “князь Карол Корецький, каштелян волинський з маєтностей своїх: містечка Леснік: з димів 10 по злотих 6, з підсусідків 20 по злотих 2 і грошей 12, з кола млинового одного злотих 8 і грошей 48, з попа злотих 12” . У 1644 р. Лісники належали Данилу Голубу.
Залишки укріпленого поселення в урочищі “Замок” було обстежено на початку 50-х років ХХ ст., саме тоді й з’ясовано, що воно відноситься до пізньосередньовічного часу. Зокрема, досліджуючи оборону Київської землі за доби Київської Русі, відомий фахівець з питань давнього фортифікаційного зодчества П.О. Раппопорт звертав увагу як на давньоруські городища і Змійові вали, що утворювали систему оборони, так і на пам’ятки, які відносяться до інших епох. Дослідник ототожнював залишки городища в с. Лісники із залишками замку XVII–XVIII ст. Цей об’єкт згадується також і у довідковій літературі. Ті ж джерела повідомляють, що там було знайдено скарб польських та західноєвропейських монет XVII ст.
Навесні 2004 р. пам’ятка обстежувалася В.К. Козюбою, Л.В. Чміль та А.А. Чекановським, тоді ж було поставлене питання про заходи щодо її охорони. Перевірка стану городища в червні 2004 р. показала, що в даний час воно зайняте городами і руйнується лише під дією природних чинників (ерозії). У зрізах схилу (у стінці ескарпу) фіксуються заглиблені частини об’єктів з керамікою пізньосередньовічного часу, на поверхні також зустрічаються уламки синхронного кружального посуду. Серед них – фрагменти вінець гончарних горщиків XVІ ст., гончарних мисок відкритого типу доби пізнього середньовіччя, гончарних горщиків того ж часу. В умовах розвитку приватизаційних процесів сільський голова попереджений про необхідність контролю за станом цього об’єкта культурної спадщини.
Обстеження 2005 р. показало, що миcоподібний виступ плато орієнтовано на південний захід. Його розмір – приблизно 30 х 30 м. Він здіймається над долиною струмка – лівої притоки р. Безодні – на висоту 30 м. Балтійська висота мису – 149,4 м. Зовнішні ознаки укріплень у вигляді залишків валу чи рову в урочищі відсутні. Стрілка мису має обрив висотою 1–2 м. З південного боку нижче майданчика мису проходить тераса-ескарп, яка використовується як город. Мис та його схили на захід і схід зайняті городами.
У стінці ескарпу помітний культурний шар потужністю до 1 м, а також котловани заглиблених об’єктів. У шарі значна кількість вугликів, печини; в одному місці простежується дерев’яна колода, яка під кутом виходить у стінку ескарпу. В осипах і на поверхні мису виявлено різноманітний матеріал – кераміку ХVІ–ХVІІ ст., уламки кахлів, скла, фрагменти люльок. На схилі в 2004 р. був знайдений солід 166(6 ?) р. – зараз зберігається в кабінеті історії Лісниківської загальноосвітньої школи, а на терасі під урвищем у 2005 р. – 2 копійки 1820 р.
Культурний шар пізньосередньовічного часу зафіксований не лише на площі мису, але й на його пологих схилах, на північний захід і схід від мису на відстань близько 100 м. Пізньосередньовічні матеріали зібрано також на городах садиб, розташованих на схилі плато і біля його підніжжя, на північний захід від мису.
Крім цього, на плато на схід від мису, поруч з останнім, в ході робіт експедиції було знайдено кілька уламків трипільської кераміки, в тому числі фрагмент нижньої частини (з дном) розписної тарілки (збір А.Г. Вересенка). Кілька дрібних уламків ліпної кераміки виявлено на городах лівого берега струмка – притоки р. Безодні, на північний захід від ур. Замок.
Характеризуючи детальніше отриманий в ході розвідок матеріал з цього пункту, варто відзначити, що серед знахідок, які походять зі стінки ескарпу, більше 10 фрагментів глиняної обмазки. Частина з них має товщину 1,5–1,8 см, інші товщиною 0,5-0,8 см. Є фрагмент, на якому з одного боку збереглися сліди побілки.
Численні фрагменти керамічного посуду, зібрані тут, можна розділити на дві групи за способом випалу – виготовлені у відновному середовищі (димлені) та в окислюючому (з білим чи рожевим кольором черепка). Частина світлоглиняних фрагментів прикрашена опискою, а також вкрита поливою зсередини – повністю або частково (крайкування). Переважає зелена полива, але є й жовто-коричнева.
Серед фрагментів керамічного посуду переважно вінця горщиків – їх зібрано 17 шт. За формою виділяється три типи вінець. До першого з них відносяться потовщені вінця, ромбічні в перерізі – 6 шт. До другого – прямі вертикальні, що мають різко виражений валик посередині, – 6 шт. Третій тип – прямі вертикальні вінця, але без валика – 5 шт. На вінцях двох останніх типів зустрічається карбування – защипи по верхньому краю. На плічках деяких горщиків є широка смуга рифлення.
Знайдено також велику кількість уламків стінок та денець, більшість з яких, вочевидь, належить горщикам. Серед них 18 полив’яних, 47 світлоглиняних без поливи, 96 димлених та 22 невизначеного випалу. Деякі з димлених фрагментів прикрашено лощінням. Плічка окисних горщиків мають геометричний орнамент, виконаний опискою. Більшість плічок горщиків як окисних, так і димлених, з широкою смугою рифлення. Усі денця, зібрані в цьому місці, не мають уторів.
Виявлено також фрагменти інших видів посуду: мисок (1 шт.), макітер (5 шт.), покришок (6 екз.). Фрагмент дзеркала миски (тарілки) прикрашено геометричним розписом, виконаним опискою. На денці присутні широкі пласкі зрізи. Макітри мають широкі, різко відігнуті назовні вінця. Дві з них димлені, прикрашені лощінням. У покришок вінця відігнуті назовні, з борозною посередині. Є також фрагмент горловини з лощінням, ймовірно, від глека, і фрагмент стінки з двосторонньою поливою (зовні зеленою, зсередини – коричневою), що теж, вірогідно, належить глеку чи кухлю.
Крім посуду зібрані також численні фрагменти пічних кахлів (18 уламків). Сім з них – румпи, але на повну висоту не збереглася жодна. Інші – лицьові пластини з рослинно-геометричним та сюжетним орнаментом, виконаним у високому рельєфі. Три з них вкриті зеленою поливою. На одному фрагменті є частина зображення птаха (качка ?), на іншому – ялинкоподібний орнамент. Решта фрагментів має типові орнаменти в стилі „кованого металу”. Дві пластини – без оконтурюючої рамки, килимового типу.
Асортимент кераміки з верхнього майданчика та східного схилу загалом ідентичний виявленому на терасі ескарпу. Зокрема, серед зафіксованих на верхньому майданчику та східному схилі основну масу складають стінки – понад 400 шт., з яких 94 димлені, 276 – окислюючого випалу, 39 – невизначені. Серед світлоглиняних стінок 73 вкриті зсередини зеленою та жовто-коричневою поливою. Понад 50 фрагментів стінок прикрашено опискою. Із димлених стінок 13 мають лощення. Серед усіх стінок є 46 фрагментів плічок з широкою смугою рифлення. Знайдено також близько 50 уламків денець, більшість з яких, очевидно, належить горщикам. Усі денця без уторів. Зустрілось також кілька ручок від різних посудин. Серед вінець переважають вінця горщиків – всього 54 шт. З них 18 димлених, 31 світлоглиняний, 5 невизначених. За формою 15 шт. відносяться до першого типу (ромбічні), 13 – до другого (з валиком), 29 – до третього (прямі без валика). Крім того, зустрівся один вінчик з різко вираженим внутрішнім ребром, що датується кінцем ХVІІІ – ХІХ ст. Серед інших видів кераміки 12 вінець належать покришкам, з яких один має бокову ручку. 8 вінець відносяться до макітер, 2 з них прикрашено опискою, 2 – багаторядною хвилею, а 3 димлені мають лощення і штамп. Глекам належать 8 фрагментів вінець та стінок. Три з них відносяться до гладушів – посудин без ручки для молока, вони димлені з лощенням. Інші – фрагменти кувшинів з двосторонньою поливою, частіше двоколірною – ззовні зеленою, а всередині коричневою, хоча є й фрагменти тільки з зеленою поливою. У одного з них зберігся вінчик у вигляді манжета, а ще на двох стінках зустрівся декор у вигляді т. зв. „малин” – шишечок-наліпів чорного кольору. Досить численні фрагменти мисок і тарілок – 12 шт. Майже всі вони полив’яні, лише один фрагмент прикрашено опискою. Полива зелена на берегах і жовто-коричнева на дзеркалі. Вінця тарілок оформлені у вигляді валиків, а денця зовні мають пласкі зрізи. Береги прикрашено ритованою багаторядною хвилею. Один фрагмент належить ребристій мисці. Ще один уламок, червоноглиняний, відноситься до миски кінця ХVІІІ – ХІХ ст. Численну групу кераміки становлять кахлі – всього зібрано більше 62 фрагментів. Із них 27 належать румпам, але на повну висоту не збереглася жодна. Один фрагмент з зеленою поливою відноситься до коронки. Всі інші – лицьові пластини з рослинно-геометричним орнаментом, 9 з них полив’яні. Дві пластини не мають оконтурюючої рамки, килимового типу. В інших висота рамки становить 0,2–0,3 см.
Крім кераміки зібрано нечисленні вироби з інших матеріалів. Це кілька фрагментів скла, серед яких є вінце стаканчика, та залізне кільце зі штирем для кріплення до дерев’яної основи.
Датування кераміки, зібраної на замку, переважно вкладається у рамки кінця ХVІ – ХVІІ ст. До ХVІ ст. відносяться ромбічні вінця горщиків. Кінцем ХVІ – першою половиною ХVІІ ст. можна датувати вінця горщиків, що мають посередині виражений валик. До цього ж часу відносяться тарілки з двоколірною поливою, зрізами на денці, вінчиком-валиком та орнаментом у вигляді багаторядної хвилі. Дещо пізнішими є прямі вінця горщиків без валика, але без різко вираженого внутрішнього ребра на переході до плічок. Такі вінця можна датувати серединою ХVІІ – початком ХVІІІ ст.
Глеки та кухлі з двоколірною поливою, „малинами” та вінцем-манжетом теж є характерними для ХVІІ ст., скоріше для його першої половини. У хронологічні рамки ХVІІ ст. вкладаються і кахлі, зібрані на замку. Характерною є відсутність утору на денцях посудин, який є звичайним для посуду ХVІІІ ст., а з’являється, ймовірно, десь у другій половині ХVІІ ст. Таким чином, за сукупністю ознак матеріал із замку можна датувати кінцем ХVІ – серединою ХVІІ ст. Також тут зустрічаються фрагменти кераміки кінця ХVІІІ – ХІХ ст. Привертає увагу той факт, що на майданчику та на східному схилі пізніші вінця складають значно більший відсоток, ніж на ескарпі.
Поодинокі фрагменти кераміки, аналогічної замковій, зустрічались також на західному схилі гори, на городах. У їх числі – вінця горщиків, покришок, макітер, уламки мисок з двоколірною поливою та зрізами на денці.
На полях, що розташовані на схід та на північ від замку, матеріалу практично не знайдено, за винятком кількох дрібних фрагментів пізньосередньовічної кераміки. Ліпна кераміка з поля над замком відноситься до доби пізньої бронзи-раннього заліза, зі східних схилів – до раннього залізного віку. З майданчика замку і території на схід від нього походила трипільська кераміка, а з поля на схід від замку – уламок кераміки білогрудівського типу XII–XI ст. до н.е. На городах під замком зібрано кераміку раннього залізного віку (?) та I тис. до н.е. – I тис. н.е. Городище перебуває на обліку як пам’ятка культурної спадщини України місцевого значення.
