Лісники (Києво-Святошинський район)

Лі́сники  —село в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області. Населення становить 1513 осіб.

ІСТОРІЯ СЕЛА

Село Лісники розташоване на південь від Києва за 4 кілометри. Назва села походить від слова «ліс», який оточував село з найдавніших часів і якого ще трохи залишилось і до сьогодення. На півночі межує з м. Київ, на північному заході із с. Хотів, на півдні від села державний ліс а за ним великий ставок і село Ходосівка. Центральною віссю села є річка Безодня, яка перетинає село із заходу на південний схід, утворюючи глибокий яр довжиною більше трьох кілометрів. Свій початок річка бере з вологого яру урочища Безодня. Територія села Лісники належить до лісостепової зони, є частиною Придніпровської височини. Максимальна відмітка 181,0 м, мінімальна – 91,2 м. Річка Безодня розрізує глиняне плато, утворюючи великий яр, а її притоки – ще безліч ярків і переярків, де і гніздиться споконвіків село Лісники. Село і присільські землі діляться на такі урочища: Стежки, Панське, Малашайове, Лисиця, Ковганка, Борсукове, Вітряки, Вовковня, Помірки, Старушине, Дьогтярня, Дідове, Вариводне, Михайлова гора, Чисті Берези, Під березами, Шкурівщина, Сесьове, Ковпакове, Гай, Над Гаєм, За хрестом, Поросяча, Глинище, Припічки, Ігнаткове, Кузьомчин берег, Парники, Куцьове, Морозове, Максимкове, Раликове, Під соснами.

Перша писемна згадка про село Лісники припадає на епоху Київської Русі, датується 1036 роком, сповіщаючи, що давньоруський богослов та один з перших ігуменів Київо-Печерського монастиря Феодосій Печерський (1036- 1074) «имел пещеру в селе Лесниках и живал в оной через весь великий пост». Ім’я Феодосія Печерського, як вважають деякі дослідники, носить сусіднє з Лісниками село Ходосівка. Зовсім поруч з селом Лісники за 2 кілометри в бік Дніпра був заснований Гнилецький монастир, який дуже занепав після монголо-татарської окупації, навколишні землі на кілометр: зокрема урочища Куликове, Калинівщина і Кальний луг відійшли до володінь київського митрополита.

Під 1398 роком в актових книгах Києво-Печерської лаври згадується лист Семена Скалковського, в якому він зобов»язується «за себе і нащадків своїх платити Печерській лаврі по копі грошей із маєтностей Лісник – за молитвенне поминання в ній своїх родичів».

1504 року київський митрополит Йосип Салтан передав землі Гнилецького монастиря і частину лісницьких Видубицькому монастирю.

1596  року в паперах Київської губернської канцелярії згадується що волинський воєвода Юхим Корецький захопив містечко Лісники у земянина Семена Тріски. На Київщині Князі Корецькі проживають з 1508 року. Землі отримали за участь у війнах проти турків (за вислугу). В другій чверті 17 ст, за даними тарифів 1629-1640 років Князі Корецькі мали димів: на Волині 6 344, на Київщині – 2 423, на Брацлавщині 2 404. Разом – 11 173.

1596 року 1-го серпня, волинський князь Юхим Корецький купив дві частини села Лісники у земянина господарського Київського повіту Адама Івановича Богохвалова. Скориставшись зі сприятливої ситуації, княгиня Ганна Корецька приєднала до своїх володінь урочища Гнилеччину, Куликів і Кальний луг, що до цього часу були власністю Софійського та Видубеького монастирів. В1596 році ці монастирі належали уніатам. Монастирі розпочали з Корецькою тривалий і запеклий судовий процес. Нарешті суд у місті Люблін присудив урочища уніатському митрополитові Вельяміну Рутському. Проте коли на місце прибули судові виконавці – возні Ляховський і Шумовський з кількома десятками шляхти щоб забрати грунти «з міста Лісники на них напали кілька десятків вершників, які з криком і гуком кинулись на нас (возних) і на шляхту…, хотіли бити і вбивати, то ж ми ледве втекли до болота, а з болота до лісів і так ледве живі зосталися…».

На мисоподібному виступі плато на північ від центру села Лісники Києво-Сятошинського району знаходиться урочище Городок, або Замкова гора, яке пов’язується з місцем розташування укріпленої садиби князів Корецьких. Нині це єдине відоме у Середньому Подніпров’ї місце пізньосередньовічного укріплення.

Корецькі вели свій родовід від сина великого князя литовського Гедиміна- Наримунта. Вже у 14 столітті Корецькі осіли на Волині, де вони володіли невеликим містом Корець. Серед найвідоміших представників роду – Богуш Федорович Корецький, староста брацлавський і вінницький у 1548-1576 роках. Він увійшов до історії цього міста як останній православний староста, який чимало зробив для розквіту та посилення Вінниці.

Його син, Юхим Богушевич володар замку в Лісниках, за свідченням сучасників, «життя присв’ятив лицарській звитязі», в той час як його дружина Ганна постійно проживала в Лісниках і судилася-боролася за лісницькі землі з києво-печерськими монахами. На початку 17 століття неабияку популярність набув його син Самійло Юхимович Корецький. Шлюб із дочкою молдавського господаря (князя) Ієремії Могили – Катериною став визначним для князя і на все життя визначив його долю. Разом з іншими зятями Могили  – князем Вишневецьким і князем Потоцьким, заручившись підтримкою козацьких загонів, вони допомагали тестю у боротьбі з турками. Самійло Корецький водив за собою 1 200 вершників почту. За даними польських істориків, князю Самійлу Корецькому вдалося виграти   13 битв з турками, і тільки в 14-й його було захоплено в полон. Після викупу з турецького полону Юхим Корецький домігся аудієнції у Папи римського Сикста 5 і привіз в Київ ікону «Споручниця грішних», як нагороду за звитяжну боротьбу проти бусурманів. Ця реліквія дотепер зберігається у Свято-Троїцькому монастирі.  1621 року Кароль Корецький вислав під Хотин на боротьбу з турками 8 корогов надвірної кінноти, тобто не менш як 800 вершників. 1622 року князь Самійло Корецький вдруге потрапив у полон до турків і був страчений у Стамбулі за наказом султана. Князі Корецькі також брали участь у фундації православних монастирів,  колекціонуванні літературних та мистецьких пам»яток по всій Правобережній Україні. Можливо, саме героїчні подвиги Самійла Корецького стали основою для створення української героїчної думи про Самійла Кішку, адже своїм товаришам козаки давали прізвища, а кобзар, який складав думу, додав до неї ще якісь бродячі сюжети, які тоді творились у військовому середовищі. Таким чином у особі  українського князя Самійла Корецького лісничани мають земляка-героя, який не щадив свого життя в боротьбі проти турецького поневолення.      В.Б.Антоновичем городище описане к п’ятикутне, «95 саженів окружності». (95 сажнів – 202,4 метра). В 1874 році Брандербург  М.Є. провів на замчищі розкопки, під час яких виявив гармату, зариту у валу, скляну кулю (гранату), кахлі, залізний спис, стремено, ніж і ложку. Дружина Юхима Корецького Ганна, уроджена Ходкевич. Корецьким належало і сусіднє село Ходосівка. За володарювання Корецьких село із замком набуває статусу містечка. До першої чверті 17 століття відносяться згадки про земельні тяжби Ганни Корецької з уніатською церковною адміністрацією, яка володіла на той час Гнилеччиною. Показово, що Лісники, на відміну від попереднього документа, названо не селом, а містом.    

Після переможних боїв війська Богдана Хмельницького над поляками 1648 року, 1649 року було укладено реєстр Запорозького Війська чисельнісю 40 тисяч. Село Лісники входило до Ходосівської сотні. В Ходосівську сотню входило десять козацьких родин з Лісник, яких озброювали і забезпечували спорядженням 27 родин підсусідків (при князях Корецьких підсусідків було 20 родин).

З 1649 року Лісники мали козацьке самоврядування на чолі з отаманом,  в селі проживало 10 козацьких сімей і 27 підсусідських. Козаки належали до Ходосівської сотні. Звичайно, що після 1649 року ще було безліч боїв і з цієї сотні хто загинув, а хто переселився на інші землі. Проте на сьогодні в Лісниках збереглися такі козацькі прізвища: Остапенко, Глущенко, Похильченко (Похилько), Місніченко, Чоботаренко, Павленко.

1670 року село Лісники  особливим універсалом гетьмана Петра Дорошенка стає власністю монастиря. Означений документ підтверджує Видубицькому Михайлівському монастирю право на володіння урочищами: Калиновщина, Кальний Луг, Гнилещина і озеро Глушинець, а також жалує цьому монастирю містечко Лісники. «…ігуменові і всій братії село, або колись бувше містечко Лісники з усіма належностями, дозволяючи їм людей там обирати й осаджувати, всякі звідти відбирати повинності і пожитки. За чим суворо наказуєм, аби жоден з старшини і черні військової їм, отцям законникам видубицьким, так у володінні Лісниками, як і відбирання з них усяких пожитків, найменшої не чинив перешкоди, людям тепер в Лісниках будучим і бути хотячим пригрожуємо, аби всяке отцю ігуменові видубицькому і всій його братії віддавати послушенство». В селі тоді налічувався 31 двір, тобто приблизно більше 200 жителів.  В часи Гетьманщини Лісники належали до Київської сотні.

1836 року в селі Лісниках став на парафії (призначений на посаду попа) Федір Грушевський, який висвятився на священника 1831 році.  Перед прибуттям в село Лісники жив на Чигиринщині і не мав постійної парафії. Розпочинаючи священничу службу в Лісниках 1836 року отець Федір Грушевський нараховує у кліровій відомості 487 мешканців з яких 471 особа (222 чоловіки і 249 жінок) були казенними селянами

Рід Грушевських походить з Чигирищини з села Худоліївки. Федір Васильович Грушевський прожив у Лісниках 15 років, помер 2 вересня 1851 року у віці близько 60-ти років і залишив після себе чималу сім’ю. Похований в центрі села біля Преображенської церкви. Один з синів Федора Грушевського став учителем, а його син Михайло Грушевський став найвизначнішим українським істориком, Головою Центральної Ради 1917 року, яка проголосила самостійну українську державу у своєму Четвертому універсалі. Як згадує в своїх спогадах внук отця Федора Грушевського, Михайло Грушевський, по смерті отця Федора, парафію залишено за одною з доньок Настасією і це дало змогу сім»ї залишитись на старім обійсті і виростити молодших дітей. Батьку Михайла Грушевського було на той час 12 років. Цікавим для нас є тогочасний опис села Лісники залишений нам самим Михайлом Грушевським. «Село Лісники, як підгородня осада, було дуже глухим кутком. Правда, що і сам Київ 1840 – 1850 років був дуже тихою місциною, яка оживлялась тільки наїздом  польської шляхти під час контрактів. Лісниківці і околиці його не мали підміського характеру. Сидячи в лісах і на водах, оправдовували своє ім»я, займаючись рибальством та всяким лісовим промислом. Дитячі роки батька проходили дуже інтересно серед селянської дітвори в лісових і водних екскурсіях…і він (батько Грушевського) дуже любив оповідати про них… батько згадував, що бачив Шевченка».

1922 року, 6 травня утворилась Лісниківська хліборобська трудова артіль «Загальний труд»  Хотівської волості, яка мала: працездатних 83 чоловіка, разом з сім»ями – 230 душ. Артіль мала в своєму розпорядженні 15 десятин оброблюваної землі і планувала до розчистки 75 десятин залісненого урочища з Деміївського лісництва. Ці землі на даний час були заводнені прибутною водою. Окрім людей задіяних в артілі, взагалі в селі проживало 410 душ і вони обробляли загалом 200 десятин землі. Більшовицька районна влада запитувала місцеву, чому вся земля не об»єднана в артіль  і спонукала  місцеву владу до скупчення земель, про що клопотався актив артілі.З 1 квітня 1923 року по 8 серпня 1925 року існувала Лісниківська сільська рада до якої входили: хутір Гудимівка, агропункт Круглик, хутір Кременище, стоянка Рнишине, село Лісники. 1930 року 10 червня в селі Лісники було:дворів – 342, садиб – 148, орної землі – 947 га, сіножатей – 128 га, лісу – 0, боліт – 20 га, пісків – 30 га, разом – 1273 гектара. Школа в Лісниках Стала семирічкою. Хто хотів вчитися далі, ходили пішки в сусіднє село Пирогів, де була середня школа.1931 року в Лісниках був створений колгосп імені «14 роковин Великого Жовтня».

Голод в селі Лісники 1932-1933 років

Зараз у вжиток увійшло слово «голодомор», хоча селяни у тихих розмовах поміж собою використовували слово «голодовка». Або «в тридцять третьому». По селах були створені  так звані КСН (Комітети незаможних селян), пізніше продзагони «Красная мєтла», яким була віддана більшовиками з Москви вся влада на селі і зброя. По суті на селі почався терор збоку декласованих елементів, які пішли в ці органи. Простіше кажучи, влада була віддана ледачим, які лінувались працювати і вмирали з голоду, як тільки організовувались в Комуну, але розкуркулювали охоче.  Конкретних даних про кількість загиблих від голоду по селу Лісники поки-що нема

7 серпня 1941 року в село Лісники вступила німецька армія. З розповіді жителя села Лісники Мороза збереглася така бувальщина. Вермахтівці захопили село і пішли далі, а з-поза ставка, того що був у центрі села Лісники, наступали есесівці. З закачаними рукавами і автоматами. От коли вони перейшли річку Безоня і вийшли цепом з городів на те місце де зараз клуб, із дупластої липи, яка ще донедавна стояла неподалік сучасного пам»ятника невідомму солдату із списками лісничан, які загинули на фронтах, почав бити кулемет. Він поклав десь біля сорока есесівців. Тоді кулемет затих, з дупла липи вискочив солдат Червоної  Армії, підняв руки і здався в полон. Що з ним потім сталося, невідомо. Після того, на тому пагорбі де зараз могила  Федора Грушевського, стояло 40 німецьких хрестів акуратними рядами.За архівними даними відділу Управління внутрішніх справ з села Лісники під час німецької окупації на роботу в Німеччину було забрано 79 чоловік.6 листопада 1943 року в Село Лісники вступила Червона Армія.

В час Другої світової війни 1941-1945 рр. в боях загинуло 102 жителі села Лісники.

1972 року в органами КДБ був заарештований уродженець села Лісники  письменник Рубан Василь Федорович у звинуваченні «За антирадянську агітацію і пропаганду». Причиною арешту було написання роману «Помирав уражений проліском сніг», який від пустив у самвидав у машинописному варіанті, а також підозра у виготовленні і розповсюдженні листівок, у яких був заклик до виходу України зі складу СРСР, з нагадуванням, що це право записано в Конституції України. Відбував у місцях позбавлення волі 6 років і три місяці.

Василь Рубан автор книги віршів «Химера», романів «Помирав уражений проліском сніг», «На протилежному боці від добра», »Любиш не любиш», «Берегиня», та культової книги «Бережа». Удостоєний літературної премії імені Василя Симоненка» за вірші і літературної премії імені Євгена Маланюка за прозу.

1993 року в селі Лісники було відновлено сільраду. Першим головою сільради було обрано Сагача Григорія Гнатовича. За його правління в селі було побудовано церкву, приміщення сільської ради.

2005 році в школі навчалося 245 учнів. Учительський колектив нараховував 25осіб. Директор – Осадчий Володимир Петрович, завідувач навчальною частиною Павленко Марія Григорівна, заступник директора з виховної роботи Туніцька Олена Миколаївна. При школі працюють гуртки: драматичний, волейбольний та краєзнавчий. Разом з Лісниківською сільрадою школа готує проведення свят: Масляної, Різдва, День Матері, Новий Рік, День села. За останні 39 років 46 учнів школи нагороджені золотими та срібними медалями. Після закінченя школи 97-98 відсотків випускників продовжують навчання, з них 46 відсотків у вищих учбових закладах.