На думку європейських лідерів країн-членів НАТО важливою складовою перетворень Альянсу є забезпечення внутрішнього балансу між Північною Америкою і Європою . Про те, що Альянс перебуває під занадто сильним впливом США говорив ще у 1960-х роках ХХ століття Президент Франції генерал Шарль де Голль , який не погоджувався з тим, що керівництво Альянсом переходить від Сполучених Штатів до Великої Британії . Як наслідок, Франція на більше ніж 40 років покинула Альянс.

Початком трансформаційних змін у політичній сфері стало прийняття Мюнхенської програми, яка була ініційована канцлером Німеччини Герхардом Шредером . У 2005 році канцлер Німеччини Герхард Шредер на Мюнхенській конференції з питань європейської політики безпеки звернув увагу на брак стратегічного мислення в межах НАТО й тим самим започаткував діалог, який, на його думку, був необхідним для відновлення трансатлантичних відносин. За його словами:

« НАТО вже не є головним місцем, де трансатлантичні партнери обговорюють і координують свою стратегію. »

Герхард Шредер запропонував створити спеціальну робочу групу, яка повинна допомогти у пошуку можливостей уникати у майбутньому криз, подібних до іракської, в якій була неодностайність серед країн-членів Альянсу.

У листопаді 2006 року на Ризькому саміті була прийнята комплексна політична директива , яка визначає політичну спрямованість трансформації Організації на 10-15 років.

Для виконання повного спектра завдань у Комплексній політичній директиві окреслені операції, які Альянс повинен бути спроможним розпочати і підтримувати. Це можуть бути узгоджені головні об'єднані операції та менші операції для підтримання колективної безпеки і відповіді на кризові ситуації як на, так і поза територією Альянсу, на її периферії і на стратегічній відстані.