Вы́шгород(укр. Ви́шгород) — город районного значения в Киевской области Украины, административный центр Вышгородского района. Население — 27 251 жителей (по данным 2011 года).

География

Расположен на правом берегу Днепра, на Киевском водохранилище, в 8 км от Киева. Северное предместье Киева.

Історія

Давня історія

Поселення на території Вишгорода виникли дуже давно — тут виявлено рештки неолітичного поселення (IV—ІІІ тис. до н. е.), кургани доби бронзи (ІІ тис. до н. е.), поселення скіфського часу (VII—VI ст. до н. е.) та поселення сарматського часу. В урочищі Межигір'я знайдено скарб мідних прикрас з виїмчастими емалями (V—VII ст. н. е.).

Середньовіччя

За легендою, місто було засновано Хоривом — молодшим братом Кия, і спочатку носило назву Хоривиця, але згодом стало називатись Вишгород. Саме під таким ім'ям місто згадується у письмових творах, що дійшли до нашого часу. Першою такою згадкою є історико-географічний трактат «Про управління імперією» написаний в середині X століття Костянтином Багрянородним. В ньому, Костянтин називає Вишгород Вусеградом, одним з поміж інших міст Русі, що відправляють свої кораблі до Константинополя. Найранішою ж засвідченою у писемних джерелах датою існування Вишгорода є 946 рік. За цим роком місто згадується у літописних зведеннях «Повість минулих літ», складених ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку XII століття, як місто княгині Ольги («град Вользин»). Статус княжого міста залишається за Вишгородом і в подальші роки. На його зразок володимирським і смоленським князями були засновані фортеці — Боголюбово та Смядинь. Смядинь в одному з рукописів так і называють — «другий Вишгород».

Вишгород розташовувався за 15 км вище від Києва і гирла Десни, на високих пагорбах правого берега Дніпра, біля важливої переправи на торговельних шляхах. Він свідомо будувався як місто-фортеця, яке було оточене потужними дерево-земляними укріпленнями: валами, ровами, ескарпами. До міста вели три дороги: зі сходу — з долини Дніпра і перевозу; з півдня — з Києва; з півночі — з Поліського шляху. Вдале воєнно-стратегічне положення відносно Києва було однією з основних причин швидкого розвитку міста. Вишгород поступово ставав важливим елементом системи оборони давньоруської держави і значним осередком господарської діяльності.

Особливого релігійного значення в історії місто набуло після вбивства Святополком Володимировичем братів Бориса і Гліба. Про них в середині XI століття написано «Сказання про Бориса і Гліба», а в 1071 році їх було остаточно канонізовано. Вони — помічники в битвах, їхнім ім'ям закликають до єдності Русі, до припинення міжусобних воєн, а 1072 року в Вишгороді відбувається з'їзд князів з нагоди церемонії перенесення мощів канонізованих братів до нової дерев'яної церкви. Зрештою, року 1112 князем Володимиром Мономахом було завершено будівництво незвичайно великого (900 м²) мурованого храму-мавзолею для увіковічення їх пам'яті, який було закладено ще у 1075 році чернігівським князем Святославом Ярославичем. І року 1115 мощі святих мучеників були перенесені до нього. На кошт Володимира Мономаха рака святих була прикрашена сріблом та золотом, кришталем та коштовним камінням так вишукано, що про майстерність виконання захоплено розповідали навіть греки з Візантії.

З кінця ХІ — початку ХІІ століття, місто стає значним економічним центром середньої Наддніпрянщини. Року 1077 Ярополк Ізяславович від свого батька, Великого князя Київського Ізяслава Ярославича, отримує Вишгородський стіл. В 1078 році Ярополк отримує титул князя і Вишгород стає центром удільного Вишгородського князівства підвладного Київським князям, та починає карбувати власну монету. У Вишгороді знаходились ставленики Великого князя Київського: Андрій Боголюбський, Всеволод Мстиславич, В'ячеслав Володимирович та інші. Була тут і своя посадська влада — тисяцький, який здійснював і поєднував адміністративне керівництво, поліцейські функції та функції визиску. У цей же час будуються нові укріплення міста.

В середині XII століття міжусобні війни призводять до остаточного розпаду Київської Русі. Року 1169 за ініціативою Андрія Боголюбського була створена коаліція для походу на Київ. Вишгородський князь Давид Ростиславич приєднався до неї, і Вишгород став плацдармом для взяття Києва. Але невдовзі настає черга випробувань і для самого Вишгорода. Року 1173 він успішно витримує облогу суздальського війська зібраного тим же Андрієм Боголюбським.

Смоленські Ростиславичі, в руках яких перебувало місто у 2-й половині ХІІ ст. (Давид Ростиславич - 1180 р., Мстислав Давидович - 1187 р. та ін.) для зміцнення ролі своїх смоленських, доменіальних володінь переносять останки Бориса і Гліба під Смоленськ і духовна роль Вишгорода занепадає. Востаннє місто згадується близько 1214 р., коли точилася боротьба між новгородськими та київськими князями, Вишгородці стали на бік київсткого князя Мстислава Мстиславича. 1240 р. місто розділило участь Києва та інших міст Середньої Наддніпрянщини: було знищене військами Бату-хана.

У першій половині XIII століття площа дитинця Вишгорода становила 8 га, тут знаходився адміністративно-громадський центр та храм. Площа решти міста була понад 70 га, там розташовувалися житлові квартали та ремісничо-торговельний посад, де вироблялися та спродувалися ювелірні прикраси, зброя, скляні та гончарні вироби тощо. Таким чином Вишгород належав до найбільших міст Київської Русі, та був одним з культурних центрів того періоду. Року 1240 війська Монгольської імперії на чолі з чингізидом Батиєм у своєму поході на Східну Європу — захопили місто, а потім спустошили його.

З 1362 і до 1569 року Вишгород перебував у складі Великого князівства Литовського. Після монголо-татарської навали життя у місті поступово відроджувалося. Але у 1482 році Менґлі Ґерай за проханням Івана III здійснив похід на Київ в якому Вишгород було знов зруйновано. За даними польських діслідників (1880-ті), на тривалий час місто стало безлюдним.

У документах ХV-ХVІ ст. Вишгород згадується як проста "прикоморня", а в ревізії Київського замку 1543 р. як "земля пуста, людьми неоселена".

Новий час

Після Люблінської унії 1569 року Вишгород увійшов до складу Польщі. Його власником лишився Межигірський монастир, якому ці землі були приписані грамотою Сигізмунда I. 1571 року королівським привілеєм за заслуги перед Королівством Польським Межигірський монастир та Вишгород з околицями був наданий правом «доживоття» Євтихію Висоцькому — писарю коронної канцелярії «справ руських».

За даними Алессандро Ґваньїні, місто входило 1581 року до Мстиславльського воєводства (палатинату).

Року 1595 місто входить до складу королівських маєтностей і стає центром Вишгородського староства, на початку XVII століття польський король наказує відновити укріплення міста — вал і замок з вежами. Люстрації Київського воєводства 1616, 1618 і 1622 років називають місто «орендою при Києві». Після початку Визвольної війни 1648—1654 років тут формується Вишгородська сотня. Під час Московсько-польської війни 1654—1667 років Вишгород було спалено.

Року 1667 за умовами Андрусівського перемир'я спустошений Вишгород відходить до Московського царства. З того часу він майже не розвивається і лишається невеликим селищем. Під час секуляризації у 1787 році Вишгород переходить до державного фонду Київської губернії.

ХVІІ ст. Вишгородські землі надаються як вислуга різним людям. У люстраціях (описах) 1616 та 1622 рр. він згадується як містечко укріплене замком з населенням у 100 дворів, з відновленою дерев'яною церквою Бориса і Гліба. Але і Визвольна війна 1648-1654 рр., і Руїна, що прийшла слідом за нею, остаточно зруйнували Вишгород як міський населенний пункт. У ХVІІІ ст. Вишгород - звичайне київське село, де мешкало в 47 хатах 228 душ селян (1787 р.). Через півстоліття тут було півсотні дворів та 700 людей чоловічої та жіночої статі.

В XIX столітті Вишгород починає повільно розвиватись. Тут з'явились цегельні заводи, головною продукцією яких була вогнетривка цегла — «межигірка». Більшість робітників на заводах — із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 року і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл. В той же період, а саме в 1843 і 1846 роках, тут побував видатний поет і художник Тарас Шевченко. Цей візит знайшов відображення в поемі «Чернець», де також згадується Межигірський монастир. Начерк місцевості олівцем, що він виконав під час останньої з цих поїздок, дає змогу уявити тогочасний Вишгород. В 1861– 1863 роках за проектом Костянтина Тона замість дерев'яної церкви будується невеликий мурований храм з дзвіницею, який існує до нашого часу.

Епоха капіталізму прийшла у Вишгород разом із цегляними заводами Л. Черноярова, Ф. Березовського та найманою працею. Головною продукцією була вогнетривка цегла - межигірка. Більшість працюючих на заводах - із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 р. і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл. 1900 р. у Вишгороді мешкало півтори тисячі чоловік в 272 подвір'ях, які займались городництвом, садівництвом, хатнім ремеслом та промислом.

Новітній час

На початку ХХ століття Вишгород разом з усією Україною пережив буремні роки Першої світової та Громадянської війни в Росії. Містом почергово володіли УНР, німецькі війська, Гетьманат, Директорія Симона Петлюри, армія Денікіна, військо Польське і з рештою більшовики. У дні післявоєнної паливної кризи 1920 року поблизу селища було закладено кілька вугільних шахт і розпочалась поступова відбудова. Згодом розпочалася колективізація, а невдовзі після неї Вишгород підданий терору голодом 1932—1933 років.

18 вересня 1941 року Вишгород захопили німецько-фашистські війська. З перших днів тут почав діяти рух Опору, який був зв'язаний з партизанським загоном «Перемога», що базувався в Вищедубечанському районі. У січні 1942 року членом підпільної групи стала 20-річна дівчина М. С. Гриненко. Вона збирала відомості про розташування ворожих військ, розповсюджувала листівки, переправляла в загін зброю, набої, продовольство. 12 серпня 1943 року під час перевезення чергової партії зброї її схопили і стратили. Партизанку було посмертно нагороджено медаллю «За бойові заслуги», її ім'ям названо одну з вулиць Вишгорода.

Восени 1943 року в район Вишгорода і Лютежа вийшли передові частини 1-го Українського фронту. 26 вересня 1943 року вони захопили плацдарм на правому березі Дніпра і вели жорстокі бої за його розширення. 19 жовтня 1943 року частини Червоної Армії визволили Вишгород, а 3 листопада розпочалася Київська наступальна операція. Як символ жахів тієї війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, коли вкотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва. На честь старшини Никифора Шолуденка, чий танк першим увійшов у Київ, згодом було названо одну з головних вулиць міста.

За час окупаційного режиму у Вишгороді 10 жителів села було вбито, а понад 40 юнаків і дівчат — відправлено на каторжні роботи до Німеччини; відступаючими німецькими силами — спалено амбулаторію, школу та 609 житлових будинків. За героїзм і мужність, виявлені у боротьбі проти нацистської Німеччини, 750 вишгородців були нагороджені орденами й медалями СРСР.

Нове життя місто отримало завдяки будівництву велетня гідроенергетики — Київської ГЕС, — однієї з найбільших на той час гідроелектростанцій Європи. Вишгород спочатку став комсомольським селищем енергетиків; 1962 року Вишгород отримує статус селища міського типу, 1968 — статус міста, а в 1973 році він стає центром Вишгородського району.

Культура

Музеї

Вишгородський державний історико-культурний

Вишгородський державний історико-культурний заповідник  — історико-культурний заповідник національного значення в історичному місті Вишгороді, що в IX - XII століттях був резиденцією і другою після Києва столицею правителів Русі-України. Вперше Вишгород згадується у літописі за 946 рік. Головна адміністративна будівля заповідника розташована у найстарішій кам'яній будівлі ("Будинок Клюкви") міста за адресою: вул. Шкільна, 58, м. Вишгород (Київська область, Україна).

Завдання заповідника

Основними завданнями заповідника є:

• Здійснення заходів з охорони та збереження об’єктів культурної спадщини, пов’язаних з ними територій та рухомих об’єктів, творів монументального,  образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва;
• Проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою популяризації культурної спадщини, духовного збагачення громадян.

• Розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо режиму збереження і порядку використання об’єктів культурної спадщини, що перебувають на його балансі, забезпечення їх утримання, захисту, збереження та належного використання;
• Здійснення заходів щодо належного використання земель історико-культурного призначення (території пам’яток, охоронних зон, заповідників, музеїв, охоронюваних археологічних територій);
• Проведення роботи з  виявлення, вивчення, фіксації, складання облікової документації, класифікації закріплених за ним нерухомих об’єктів культурної спадщини, пов’язаних з ними територій та рухомих предметів, творів монументального, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, підготовка документації для їх державної реєстрації;
• Забезпечення на території історичного ареалу м. Вишгорода належний захист та утримання пам’яток археології, які є державною власністю;
• Проведення експозиційної роботи;
• Проведення інформаційно-видавничої діяльності, популяризації заповідної справи, проблем охорони і належного утримання об’єктів культурної спадщини та визначення порядку реалізації виготовленої друкованої продукції;
• Організація та координація проведення наукових досліджень у заповіднику, залучення до цієї роботи працівників інших організацій;
• Здійснення міжнародного співробітництва, укладення угод з іноземними фізичними та юридичними особами згідно із законодавством;
• Вживання заходів для розвитку інфраструктури екскурсійного і рекреаційного обслуговування на території заповідника, надання відповідних платних послуг і встановлення цін на них, якщо інше не передбачено законодавством.

Історія створення заповідника

Створення Історико-культурного заповідника пов'язане з роботою Вишгородської археологічної експедиції Інституту історії матеріальної культури (1934—1937 рр.) під головуванням Тадея Мовчанівського . На нараді в липні 1934 року було вирішено звертатися до державних органів охорони з проектом захисту всього комплексу споруд Межигір'я, окремі ділянки зробити заповідними. Зважали і на кон'юнктуру: вважалося що Вишгород привертатиме «велику увагу істориків і письменників у зв'язку з проблемами історії м. Києва». Вважалося також, що для виконання завдань експедиції потрібна «підготовка і концентрація найкращих наукових сил з усієї України».

Виробнича нарада з питань оголошення території городища заповідником відбулася 16 липня 1935 року. Зусилля науковців і краєзнавців не виявилися марними - 9 вересня 1935 року територія давнього Вишгорода офіційною постановою була оголошена заповідною. Але після Другої Світової війни про заповідник вже ніхто не згадував.

Сучасний Вишгородський історико-культурний заповідник був заснований у 1994 році, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабміну України. Першим директором був Кушнірук Віталій Миколайович. З осені 2016 заповідником керує кандидат історичних наук Влада Литовченко .

У 2006 році відкрився один із провідних підрозділів заповідника — Музей гончарства Русі-України.

Створений у 1982 році, Вишгородський історичний музей є найстаршим структурним підрозділом державного історико-культурного заповідника. У 2008 році він був реконструйований. У 2010 році до Державного реєстру нерухомих пам’яток України внесено територію Історичного ландшафту давньоруського м. Вишгорода (охор.№ 5899-Кв, Наказ Міністерства культури України від 21.12.2010 за № 1266/0/16-10). Досить різноманітне і добре збережене історичне середовище займаєміську гору. Крім дитинця Вишгородського городища воно включає забудову дуже давніх і тісно пов’язаних з ним вулиць Калнишевського і Межигірського Спаса, берегові схили з пасмом зелених територій. Історичний ареал Вишгорода сприймається як цілісне містобудівне ландшафтне утворення. Цей краєвид знаної історичної і художньої цінності потребує дбайливого збереження, оскільки може бути порушений навіть незначним втручанням.

Структура, експозиції

Зараз у складі Вишгородського державного історико-культурного заповідника діють такі структурні підрозділи: Відділ охорони пам'яток історії і культури, Відділ археології, Відділ фондів, Відділ тематичних експозицій, Науково-методична рада, а також:

Музей гончарства (у приміщенні по вулиці Межигірського Спаса, 11) — знайомить із Вишгородом як значним історичним осередком гончарських традицій — від доби Київської Русі і до сьогодення. Зараз у музеї працює справжній гончарний круг , а щочетверга відвідувачі можуть пройти майстер-клас разом із досвідченими гончарями і зробити собі глечика, тарілку, іграшку абощо — на приємну згадку про відвідання Вишгородського Музею гончарства;

Вишгородський історичний музей (на першому поверсі сучасної будівлі за адресою: вул. Грушевського, 1) — музейна експозиція присвячена археологічній спадщині Вишгородського району, починаючи від часів палеоліту . Відвідувачі можуть побачити унікальний макет "Ольжиного граду", почути історію славнозвісного козацького Межигірського монастиря та помилуватися копією ікони Вишгородської Божої Матері.

Археологічна експедиція. На базі заповідника діє постійна археологічна експедиція і тривають рятувальні археологічні дослідження. В 2013–2014 роках були проведені розкопки на вулицях Межигірського Спаса та Старосільській. Виявлено гончарні печі, господарські та житлові споруди гончарів Київської Русі, інші матеріали. Розкопки вів завідувач відділу археології Вишгородського заповідника Всеволод Івакін разом із науковцями заповідника Андрієм Оленичем та Дмитром Бібіковим. Результати археологічних досліджень – у матеріалах міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій, місцевій пресі.

Заповідник має своє періодичне наукове видання "Старожитності Вишгородщини".

Архітектура та пам'ятки

Вишгород будувався у другій половині XX століття і його архітектура є типовою для радянського міста, але не одноманітною. Радянські архітектурні експерименти в плануванні будівель, будинків та кварталів широко застосовувалися по всій його території. У місті є лише один будинок збудований у час існування Російської імперії, відомий як будинок «Клюкви».

Найважливішими пам'ятками міста є його історичний ландшафт та городище давньоруського Вишгорода, яке внесено до пам'яток національного значення. Головною ж архітектурною пам'яткою міста є церква Бориса і Гліба, що була зведена у 1863 році на місці стародавнього Вишгородського храму.

Городище

Структура літописного міста Вишгород, а в наступні часи села Вишгород, була збережена протягом століть, але зазнала радикальних змін в 1960– 1970 роках з початком будівництва Київської ГЕС. Результатом розвитку міста стало формування нової за своїми забудовою і розплануванням частини міста та її різке розмежування з його історичною частиною. Давній центр міста опинився на периферії сучасного Вишгорода і поза сферою його активного розвитку. Але тим самим були збережені його пам'ятки, давнє розпланування, стара забудова, цілісність історичного середовища і своєрідність ландшафту. Давньоруське городище і археологічний культурний шар колишніх посадів дуже тісно пов'язані з добре збереженою структурою і природними особливостями найдавнішої частини міста. В наш час вона дає уявлення як про оборонну систему літописного міста, так і про його розпланування.

Перші археологічні роботи на території городища були проведені в 20-х роках XIX століття, тоді були досліджені лише залишки середньовічного храму. Невеликі дослідження також були проведені перед будівництвом нової кам'яної церкви Бориса і Гліба у 1860 році. У 1874 році під час роботи III Археологічного з'їзду в Києві, знов проводились розкопи фундаменту стародавнього храму. Над одним з таких фрагментів був встановлений скляний павільйон, і його можна побачити сьогодні біля сучасної церкви Бориса і Гліба.

В радянські часи археологічними дослідженнями Вишгородського городища займалися Павло Раппопорт, Василь Довженок, Михайло Каргер, Борис Рибаков. Під час тих робіт був зроблений зріз оборонного валу, розкопані 10 поховань на Вишгородських некрополях, досліджено понад 40 житлових та господарських будівель і близько 30 — виробничих. В наш час дослідження продовжуються, археологічні знахідки та раритетні експонати можно побачити в експозиційних залах Археологічної виставки «Давній Вишгород» та у Вишгородському історичному музею.

У 1934– 1937 та 1947 роках в південній частині городища були знайдені залишки 13 двох'ярусних гончарних горнів XII століття, розташованих у два ряди повздовж південно-західного рову дитинця. Ще декілька були знайдені з початком забудови міста у другій половині XX століття. На сьогоднішній день залишився лише один з таких горнів, який можна побачити в зведеному навколо нього Вишгородському музею гончарства.

Пам'ятки природи

• Хвощ великий. Біля міста знаходиться одна з небагатьох на Київщині великих популяцій хвоща великого, що занесений до Червоної книги України.

Спорт

Спорт у Вишгороді почав активно розвиватися з моменту завершення будівництва Київської ГЕС у 1964 році. За декілька років були збудовані стадіони, хокейний та баскетбольний майданчики, футзал, дитячо-юнацька спортивна школа тощо. Літні Олімпійські ігри 1980 стали поштовхом для будівництва бобслейної траси, яка була занедбана після розпаду СРСР і досі не функціонує.

На сьогоднішній день в місті діє яхт-клуб «Енергетик». На футбольній арені місто представляють міський футбольний клуб «Чайка» та аматорський футбольний клуб «Діназ». Взимку працює гірськолижний курорт.

З 2011 року місто є одним з організаторів перегонів «Формула-1 H2O». Змагання проходять на Київському морі в акваторії аванпорту.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії