Хотів

Хо́тів — село Києво-Святошинського району Київської області . Безпосередньо межує з міською смугою на південно-західній околиці Києва ( Голосіївський район, Феофанія ). Населення села на 01.01.2006 р. — 4800 чоловік (1592 садиби). Хотівській сільській раді підпорядковані — с. Кременище (370 чол., 128 садиб) та с. Круглик (330 чол., 110 садиб). Територія Хотівської сільради — 2432,7 га. Хотів займає 768,7 га (68 вулиць), Кременище — 121,1 га (5 вулиць), Круглик — 50,2 га (6 вулиць).

Географія

Ландшафт. Мальовнича горбисто-рівнинна територія Хотова, яка є частиною ландшафту Київського плато, порізана ярами і балками. На угіддях — родючі суглинкові сіроземи, а також дерново-підзолисті та супіщані ґрунти. Місцями до села підходить мішаний ліс (дуб, граб, береза, сосна).

Гідрографія. Хотів поділяється на дві частини малою річкою , яка на сучасних картах позначена як Струмок Віта́ , щоб не дублювати назву головної річки. Давніші назви — річка Хотівка (за Л. Похилевичем ), Хотівська (за Д. П. де ля Флізом ). Її довжина 12,6 км, впадає біля Пирогова у річку Віта́ , праву притоку Дніпра . Є два ставки.

Історія

Перша задокументована згадка про с. Хотів датується 1465 р., тому його прийнято вважати за дату заснування села.

З кінця XVI ст. Хотів належав Києво-Печерській лаврі. У 1572 році урочище Хотів було зафіксоване як власність Феодосіївської церкви , яка належала до Києво-Печерського монастиря , королівським ревізором земянином Семе­ном Тріскою. У 1587 році архімандрит цього монастиря Мелетій Хребтович Богуринський позивався на княгиню Настасю Воронецьку за наїзд на «манастирський грунт Хотів». Сторони досягли домовленості про обмін грунтами під час з'ясування взаємних претензій на Хотів, але її виконання затяглося до 1589 року. 1628 року помісною грамотою архімандрита Хотів було віддано Самуїлу Володкевичу у пожиттєве володіння. З 1682 року він знову значиться серед маєтків обителі.

Відомо, що через село проходив Богдан Хмельницький, який видав тут указ для свого війська в 1652 р. У XIX ст. Хотів став адміністративним центром Хотівської волості Київського повіту Київської губернії (наприклад у 1864 р. до волості входили села: Хотів, Пирогів, Лісники, Ходосівка, Гвоздів, Підгірці та Креничі). Хотівську волость скасовано у 1924 р.

Хотівське городище

Перші стаціонарні поселення на території сучасного села з'явилися близько VI—V ст. до н. е. Про це свідчить досліджене в 1965—1967 рр. науковцями Інституту археології НАН України скіфське городище , розташоване на високому плато між Хотовом і Феофанією. Хотівське городище , площею близько 31 га, було обнесено земляним валом, мало три в'їзди і виїзди та дерев'янні оборонні вежі. Це найвіддаленіше на північ з усіх скіфських городищ на території України.

Через заплаву струмка Стратівка на відстані 1,5 км розташовані залишки валів древнього городища, яке можливо існувало в комплексі з Хотівським городищем . Швидше за все, якщо саме городище було «дитинцем» (умовно), то прилеглі території заселяли «городяни» (також умовна назва). Звісно, що оборонні споруди тут були значно слабші і не розраховані на довготривале протистояння, як у дітинці. Але тут цікаво інше, а саме розташування цих валів. Усі вони крім двох оперезуючих, йдуть 5 рядами уздовж заплави річки . Тобто найбільшу небезпеку мешканці чекали з боку річки. Це не дивно, зважаючи на те, що в ті часи Струмок Віта́ був судноплавною річкою і одна з приток древнього Дніпра підходила впритул до гір, що височіють над річкою. Давні городяни остерігалися «десанту»!

Південна брама городища вела до ремісничого містечка (чимось нагадує Київський Поділ) і причалів. Струмок Віта́ у V ст. до н. е. був судноплавною річкою, тому тут розвантажувалися судна із Царської Скіфії з грецькими товарами, а натомість вантажилися тут збіжжям та худобою до грецьких міст, зокрема і до Ольвії. Князь Сіряк, який за легендою заснував Хотівське городище , швидше за все був царським скіфом і городище з оборонними валами побудував з метою збирання данини з скіфів-орачів (хліборобів), прадавніх українців. Про князя Сіряка згадує Лаврентій Похилевич , а в наш час — навіть мешканці с. Хотова. Це підтверджується і назвою урочища — Сірякове, на південний схід від городища.

Північна брама городища на відміну, від південної брами це був «парадний» в'їзд до городища. Умовно цю браму можна назвати «Золотими воротами». Звідси пролягав шлях до прадавнього Києва, де на території сучасного Інституту фізики НАН України на проспекті Науки також було скіфське городище із похованнями царських скіфів. У Лаврентія Похилевича зазначено тільки два в'їзди і виїзди з городища.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Киево-Святошинский район

Киевская область

Марши, походы

Музей миротворчества он-лайн