Які дерева - такі і Мавки,

Інакші музи в часи буремні.

У мить, коли в місто ворожі шавки

Вривались, щоби створити темні,

Темнійші ночі, Харибди й Сцилли

Кайдани рабські, закони катів,

Полишили мавки ліси і схили,

У піксель вбрались і стали стріляти.

Стріляти влучно, наводити чітко

І день у день вдосконалювать вміння-

Плести оберіги, молитви й сітки,

Бо під мультикамами жовто-синє,

До Волі спрагле, гаряче серце.

В незламність страхи в нім переростають,

Танцють мавки не в полі, а в герці-

Із тими в кого душі немає.

Нагодувати, зашити рани,

На собі витягнуть побратима,

Полишили мавки світи нірвани,

Бо є робота у світі рутини.

Знайти все на світі: машини, медичку...

Крізь сміх і сльози, і власний біль,

Їх очі глибокі із блиском диким,

Кулак маленький б'є точно в ціль.

Коли ж відважнії музи гинуть-

Їх доля у стрій Валькірій стати,

В тривожную, темну нічну годину

Кошмарити сміхом русню прокляту.

Я знаю цих мавок, дивилась їм в очі,

Їм в коси молитви заплітала.

В них світлі душі, серця тріпочуть,

Хоч з виду такі собі Леді зі сталі.

Про них напишу я вірші й пісні,

Тендітні і сильні землі Берегині.

Як зустрінете очі ці магічно-ясні,

Знайте, що перед вами маленька Богиня.

Хельга Джуваго