Маркуця Анна Віталіївна 14 років,
я навчаюся в Броварській міській дитячій школі мистецтв. Мистецтво надихає мене з самого дитинства. Малювання навчило мене бути творчою особистістю. Це допомагає розвивати свою уяву і креативне мислення
Заковоротна Софія, 14 років
Мені дуже подобається малювати з самого дитинства. Малювання-це частинка мене, без якої я не зможу щасливо жити! Це моє хоббі! Я люблю малювати портрети. Малювання заспокоює! За приклад можна взяти момент тоді, коли мені було морально боляче і я взяла аркуш й відобразила всі почуття, емоції, які я на той момент відчувала. Це була проста картина, без деталей, просто дівчина, яка плаче, намальована простим олівцем, а на фоні я забризгала все аквареллю різних кольорів. Після цього мені стало набагато легше! В майбутньому я хочу поєднати свою роботу з улюбленою творчістю і рахую, що я буду успішною людиною!
Мелай Валерія 14 років
Народилася у 2010 році у Києві, а через чотири місяці переїхала до Броварів. З тих самих пір тут і мешкаю. На початку війни, 24 лютого 2022 року змушена була на деякий час втекти з рідного міста у Хмельницьку область. Згодом, на щастя, мала змогу повернутися та жити у рідній домівці. Скільки себе пам’ятаю, я завжди намагалась створювати красу власними руками. Олівці, фломастери, маркери, лінери, фарби та пластилін, а згодом глина були моїми найкращими друзями. Саме вони дозволяли переносити у реальнність чарівні образи та ідеї з моєї уяви. І кожна нова робота дозволяє передавати цей неймовірний світ казок та фантазії все краще. Не знаю ким саме буду працювати у майбутньоу, але впевнена, що моя діяльність буде пов’язана з творчістю. Це те, що з’явилося разом зі мною і залишиться назавжди.
Ці люди живуть поруч із нами, вони такі ж як і ми: з своїми радощами, проблемами, турботами. Але разом з тим вони особливі – вони самовіддані, вони стоять на сторожі життя інших. Кожен з них пройшов свій власний шлях: сповнений жаху, розпачу, гніву, ненависті, надії, сподівань, суму, любові – всього спектру емоцій, які лишень може вмістити людська душа. Ці люди – військові, наші Захисники і Захисниці, Захисники і Захисниці України. Ці люди – Янголи. Ці люди – Герої.
Вони жертвують найціннішим заради нашого з вами спокою, заради нашого з вами безтурботного життя. Найперше – власним життям. Також – здоров’ям, часом, який могли б проводити з своїми дітьми, рідними, друзями. Багато з них втратили все – рідні домівки, сім’ї, власну справу. Втратили власний спокій…
В них живе непримиримість. Непримиримість до ворога. До ворога, котрий нівечить нашу землю, руйнує все на своєму шляху, калічить наші життя. І ця непримиримість дає їм жагу до життя на полі бою.
Назарій Грінка, Василь Сліпак, Да Вінчі, Олександр Мацієвський, Руслан Боровик – кожен був особистістю. Вони відійшли у вічність…
Пташка, Тайра, Редіс, Нава – зазнали полону і тортур, які нам можуть хіба що наснитися…
Маруся Звіробій, Куба Лібре, Лілія Мусіхіна – в руках цих жінок ви бачите зброю. Це наші Берегині…
А скільки ще їх, тих, хто пропали без вісти, потрапили волею долі в окупацію, чиї імена невідомі…
Ця виставка – це данина шани кожному з них!
