Захисникам Маріуполя
Ми дуже дякуємо, що ви стоїте на захисті України!
Бережить себе, друзі
Слава Україні!
Смерть ворогам!
Ходіть, будь ласка,
як під водою,
що береже від ворожих куль
сердцем відчуйте,
коли треба лягати травою
під час тривог,
що невпинно ревуть
ракети літять по заводу
одна за одною,
а ви співаєте "Люди як кораблі"
незламні наші воїни Азову,
молімось: лишайтесь живі!
Герої не вмирають,
Лишаються промінями до небес,
Але ми хочемо,
щоб ви дітей до школи водили,
на відпочинок з палатками у ліс
Щоб у оновленій Україні
будували дитячі майданчики
проєктували цілі міста,
Герої не мають загинути,
Адже народжені для щастя,
Ви захищаєте саме життя!
Ходіть мов під водою,
Хоч у повітрі димом гірчить,
Ми, українці, пишаємось
В одну епоху з вами жити
Тримайтесь, наші герої,
Майбутнє нам належить!
Спит моя фея, руки раскинув,
Видит добрые нежные сны,
Спит и не знает-
На нас братья напали,
На сонных, мирных,
В двух шагах от весны
Бабушки, тетки,
прочие женщины рода,
Те, что укрылись с другой стороны,
Будут рассказывать-
Это же точечно,
Наш божок вас тихонько захватит,
Все же дав дожить до весны
Лицемерие в студию!
Русня собирает дебаты,
Осуждающе либералы трясут бородой
Телефон заряжаю, в голове лишь молитвы да маты
Пусть беда обойдет стороной
Мои города-Васильков и Херсон,
Харьков и Мариуполь,
Николаев и Бровары,
Киев, Днепр, Одессу,
Карпаты, Днепр широкий
И все города, что понад Днепром
Дышим, ведь мы живы
Со своей земли не отступим
Каждый спящий малыш,
Надежда на завтра,
дальше мирно сопи
Пусть тираны сгинут,
Не оставив следа в истории,
Пусть настанут для нас
Весенние дни
"Виплакати очі"-
Раніше думала
то перебільшення,
щоб показати
Красиво емоції
Дзуськи!
Дивлюсь у дзеркало-
Очей не маю,
А замість них
На обличчі провалля,
У пам'яті шрами
весна холодна
Навіки застигла,
Коли
Міста вкраїнькі
Від расейських
Підступних обстрілів
палають
На світ дивлюся,
Красу помічаю,
Надію маю:
З перемогою
Вернеться погляд,
Це точно знаю
моя память услужливо молчит,
не выдаёт на-гора
имена, фамилии тех,
кого знаю из Мариуполя,
понимая, что,нет, надеюсь,
но ведь и это возможно-
их поглотила война
память- мерзавка
любезно вскрывает архивы,
подсовывая сцены из
мирных прошлых дней-
там бродили, отсюда фото,
у камня здесь виски пили,
под обстрелами русских
пить немного теплей,
был кулон в виде дерева,
в переходе у драмтеатра куплен,
зашивали мне после него
подбородок потом,
подоконник в камнях и ракушках-
привезла их из Марика
в свой временный дом
Друг, коллеги, однокурсник-
нет с вами связи,
я вторую неделю седею
империи зла мы отомстим,
будьте живы, пожалуйста,
будьте здоровы и живы,
города возродим,
стал наш Марик в дыму и крови
город-герой с ликом святым
остановилось время-
русские целят в театры,
остановилось сердце-
московиты взрывают роддомы
целятся в культуру,
будущего не имея,
наше хотят уничтожить
остановить их -
вопрос мира свободы
каждому оккупанту
воздать по заслугам -
за в осколках домов
да в призраках Мариуполь
Город на море,
крепость, фортпост
не возьмут уроды,
пусть обагрятся
кровью рашистов
у Таганрога да Волги воды
дети в Марике живы, это прекрасно.
а русне все равно 3.14здец
оккупанты стреляют в историков,
младенцев уничтожают
а спросит русский ребенок
у недалекой мамы:
"Почему мир кричит: мы убийцы?"
"Делаем, что нам сказали,
где мера добра хй его знает"
Из непроговоренного важного:"верх цинизма русских - нападать, стирать Мариуполь с лица земли вместе с жителями от мала до велика, а после монтировать видео с жирной жабой, поющей дифирамбы спасающим ее русским же войскам
это блядь что? попытка пройтись заново с отработанным сценарием про "распятого мальчика"?
смешные утырки
это только вы по-рабски ведетесь и ведетесь на разводки своих царьков"
Чернобаебка версия 10.0 радует
и морской бой в Берлянске: один все, два подбиты
мне все равно, кто это сделал- наша армия, наши голуби из лабораторий или Бг, хоть христианский, хоть Нептун, хоть Аид.
Нам нужна любая помощь, Украина закрывает собой весь мир, всю свободу, что сумело отстоять человечество за века от тёмной малограмотной орды, тянущей человечество в пропасть вслед за собой
мы победим и рассвет будет прекрасен
интернет еле теплился, берег мои нервы.
но таки загрузились фото из Марика.
Как из многотысячного города сделали раненого льва?
Огарки жилых домов.
Кирпич и цемент, казалось бы, так не способны гореть.
Кресты с именами всюду- во дворах разбитых многоэтажек, на детских площадках, вместо клумб.
Морги заполнены.
И списки, списки, списки: люди ищут родных, друзей, пропавших, ещё живых, раненых, похищенных русскими для пропаганды.
Пыль, дым, взрывы.
Ад.
Где-то в этом противостоянии света и тьмы в пыли, в крови затерялся след Сани.
Мой друг, в прошлом бывший муж.
Тренер по карате, растивший чемпионов страны.
Музыкант, путешественник, рок-н-рольщик.
Общественный деятель, борец за справедливость.
Восемь лет в "Азове".
Переехал в Мариуполь, полюбил его.
Благодаря Сане знала: город расцвел.
На выходных, последних мирных, чего не знали, он ходил по моей просьбе за клавиатурой к планшету. В компьютерный клуб, которого уже нет, недалеко от Драмтеатра, который перенёс страшнейший удар ракетами от русских.
И отправил новой почтой из отделения, которого тоже уже нет.
Как же это может быть?
Вещи есть, а люди теряются...
Очень страшно мне.
И не хочется говорить о нем в прошлом времени.
Ни о городе, который борется.
Ни о моем друге.
Мариуполь, ты справишься.
Живи!
Ребятам на морских
рубежах Украины.
Любовь -это действие.
Мы молимся на всех языках
И всем богам - побоку!
Украинские женщины
Просят Велеса и Будду,
Христа и Магомеда,
Конфуция, Кришну,
всех-всех:
Будьте с ребятами обережні,
Оставьте их нам,
Крылатые,
Строить и жить надо им
Варто всім нам
И какая формулировка
Будет подходящей, когда
Ты седеешь от новостей
Из зоны чувств бурлящих?
Кровью и солью
Вырываем свободу
Свободу жить ответственно,
Второсортные мы разве?
Кто оценит это?
Я хочу, чтобы Украина
стала центром туризма
Этой части мира
Страна магов и технологий,
Природа как доктор
Мой донецкий друг защищает
украинский Мариуполь
Держись, Санечка,
Будущее будет лучшим
Щодня дивлюся паблік:
"Маріуполь, пошук зниклих",
я з тими, хто шукає,
разом біль проживаю
пихаті поети кажуть -
війну треба скінчити,
або прожити,
щоб за неї писати
бо ж гірше віршів
ніж про війну не буває
о ненько, о мати, моя Україно,
яке випробування нам випадає!
я бачу прізвища,
гортаю фото,
такі красиві, усміхнені,світлі...
вони пропали і їх шукають
зі тисяч світлин картина бою,
із публікацій летить послання-
ну де подівся,що з тобою?
коли знайдемо? я так кохаю... когось там знаю,
бо мандрівниця, зустріч багато
мирне життя дарувало...
нехай знайдуться і будуть живі,
що б там пихаті про досвід співчуття не казали
Декілька днів тому зустрічались з однокурсником чоловіка.Він евакуюює виробництво з Олександрії до Мукачево. В ситуації, що через Олександрії пролягає сухопутна дорога до Криму, про яку мріють рашисти, то можно зрозуміти його запобіжні міри.
Брат його минулого тижня забирав колишню дружину з батьками, сином та новим чоловіком з Маріуполя. Дорога зайняла дві доби, у місті знаходився хвилин з десять.Ні душі на вулицах, останки автівок, чорні будинки від влучень бомб, навіть небо чорне від постійних пожеж.Будинок, де вони жили та у підвалі якого ховались майже місяць за дім від пологового будинка, що розбомбили руzzкие.То ж двір засіяний уламками цеглин зі стін та шматками скла, ступати треба вкрай обережно.Йому пощастило - цього дня рідні планували змінити місце на інше, а ні зв'язку, ні електрики вони вже місяць не мали.Коли він їхав, то мав в голові план з пошуку по місту з переліком можливих місць схову рідних.Але враховуючи, що на під'їзді до Маріуполя, що просто серед кварталів точились бої, міг і не доїхати.Їжу, воду, щоб набив повну автівку, висипав просто на дворі сусідам, котрі лишились там, адже у легкову автівку більше п'ятьох дорослих людей просто не вийшло запхати.І в якому вони стані!худі, прозорі аж, немиті, якісь сіро-чорні, перелякані.Але як зраділи, коли він погукав їх у підвалі.
-як ти тут, Славо?звідки? хочеш супу, ми зварили?
супом виявилось таємниче їдло на старезних курячих кубіках з цибулею.
Що знайшлось, то диво.Показали свій побут.Зі всього будинку позносили матраси та ковдри, застелили підлогу, посередині у якійсь кастрюльці горіла якась маленька свічечка.Сілуети у темряві, місяць без повітря.Спочатку хтось з сусідів виходив, до аптеки чи магазину.Але швидко все стало зачинено, бомбили весь час і влучали.Люди таскали їжу просто з розбитих вікон супермаркету, гроші лишати було нікому.Коли вбили сусіда, що черговий раз вийшов за водою, випадкова, але сумна смерть, виходити перестали.
-І знаєш що?,-перервав сумну розповідь Славо.Вони ж могли поїхати раніше, але не мали де купити паливо.
А потім у гаражі прилетіло і автівка згоріла.Я просив їх, просив поїхати, а вони все думали, що минеться, що як в 2014 буде-з боями, але без цілеспрямованого знищення міста.А потім зв'язок увірвався і декілька тижнів не знав, що з ними.Сусіди вирвалися, то сповістили, що рідні мої живі, де ховаються.І останній тиждень я ретельно планував маршрут.Хотів поїхати одразу, але не було гуманітарних коридорів або їх обстрілювали.На старенькій автівці на луганських номерах, яка вперше нас евакуювала ще у 2014, щоб не викликати зайвих питань у озброєних руzzких та так званих"днровців", з папкою роздруків всіх можливих документів про родинні зв'язки, рушив до Запоріжжя.Там зареєструвався, переночував.Зранку, одразу після закінчення комендантської години, вишикувалась колона автівок.На машину один водій.Рушили. Блокпостів руzzки наробили на кожному перехресті у захоплених містечках, танки у кожному дворі ховають.Злі, голодні, автоматами погрожуюють, морально давлять, бендеровцем називають. Декого роздягали, дивились,чи є татуювання.Давав їм цигарки чи воду, щоб меньше ставили питань.Блокпостів тридцять чи більше. Так аж о півтретій дня опинився на околиці міста.О третій вже комендантська година.Проскочу, подумав.Встиг.Але за півгодині в місті ніби опинився в фільмі жахів.З колони ста автівок встигли до міста мабуть, до десятка. З одним хлопцем потім бачились вже в Запоріжжі. Їхав за батьками, а забрав лише матір.У літнього батька серце не витримало.
Та я думав, як вивозив їх, то і в мене серце не на місці як повз поїхала колона вражеська ,.Пруть посеред дороги, дулами танки на нас, помередині "тигр",що глушить зв'язок.Ми на обочину.Чи задавлять чи на обочині заміноване, розірве,- думаю.В мене руки на кермі, показую їм, що зброї немає.Тьоща ікону тримає і молиться вголос.Апокалепсис.Ночували у Пологах.У Запоріжжі були вже зранку.Волонтери дали новий одяг, бо старий лише спалити варто було.Ввечері вже були у Олександрії.І лише тоді зрозуміли, що живі і у відносній безпеці
я не знаю, що робити,
кричу: будьте живі
моє скривавлене місто,
димом закурене
ракетами спаплюжене,
болем навіки помічене
за театр з дітьми
намолене сльозами
морем теплим обійняте
воїнами у крепості "Азовсталі" утримане серед живих
В серці холод:
як ви там - не уявляю,
мій суворий Маріуполь,
молюсь, згадую щасливі моменти,
дивлюсь світлини, ридаю
Зателефонуйте як зможете,
дуже чекаю, ми з вами
Ходіть, будь ласка,
як під водою,
що береже від ворожих куль
сердцем відчуйте,
коли треба лягати травою
під час тривог,
що невпинно ревуть
ракети літять по заводу
одна за одною,
а ви співаєте "Люди як кораблі"
незламні наші воїни Азову,
молімось: лишайтесь живі!
Герої не вмирають,
Лишаються промінями до небес,
Але ми хочемо,
щоб ви дітей до школи водили,
на відпочинок з палатками у ліс
Щоб у оновленій Україні
будували дитячі майданчики
проєктували цілі міста,
Герої не мають загинути,
Адже народжені для щастя,
Ви захищаєте саме життя!
Ходіть мов під водою,
Хоч у повітрі димом гірчить,
Ми, українці, пишаємось
В одну епоху з вами жити
Тримайтесь, наші герої,
Майбутнє нам належить!
Всі фестивалі: