. ..сьогодні вдень біля Спаса на Берестові було враження, що Київ - трішки Падуя, і відкрили спраглим краси глядачам не складний палімпсест фресок щонайменше трьох століть, а ще одну каплицю щонайменше вчителя Джотто.
Шматки глибокого синього (із зеленою підкладкою) дійсно є, і можна уявити, якої глибини темно-небесний був у фонах Софії, поки їх не змили у столітті ХІХму. Хоча на склепінні зірчатої готичної форми їх не так багато, а фреска ХІІ ст. взагалі як сниво.
Та найцікавіше, як на мене - кривизна стін і система освітлення.
Першому можна безкінечно дивуватись, бо так і не зрозуміло, що на що у цих стінах спирається стільки віків, і продовжує стояти на нерівних рядах і вигнутих поверхнях. Все, все зроблене "на око" й інтуїтивно. Навіть як приховати, що ряд плінфи не має продовження, і перехняблюється "при вікні" у ширший шар цемянки, і тут "крива вивозить". Подиву гідне це вміння, що його жоден смартфон не зафіксує, тільки око: органічні курватури оминають час.
З вікнами - особлива радість.
Із усіх київських церков тільки тут є таке рясне, дійсно "грецьке" освітлення, що, за великим рахунком, і свічки тут не потрібні. Принаймні, щоб роздивлятись.
Особливо у башті, що праворуч: "тінь сходів", які колись звивались наверх стрічкою, підкреслена нішами й вікнами майже діагонально. А знадвору здається, що в стіні вони на
одному рівні стоять, ще й із рельєфом вікон-обманок доповнені. Деякі - із готичною арочкою, а чого, і цей стиль втулимо акуратно, хай буде.
Чудасія.

Наша работа