Хто і скільки заробляє на перепродажу алмазів. Чи можна заробити на експорті алмазів в Україну зі Сьєрра-Леоне?
|
«Ти тільки алмази в нього не думай брати, — попереджає Євгеній С., полковник, член миротворчого контингенту України в Сьєрра-Леоне. — По-перше, напевно, якийсь неліквід підсуне, а по-друге, тут за скупку алмазів без ліцензії п’ять років в’язниці отримати можна. Білий там місяць-два протягне, не більше». При слові «алмази» дистриб’ютор подає ледве вловимий знак галасливій групі старших і серйозніших хлопців — у в’єтнамках. «Stones? How much?» — запитує, підійшовши, один із них. Полковник знизує плечима і заводить мене до бару...
Дивимось у корінь
Ще в середині 90-х років західні ЗМІ опублікували документально підтверджені дані про те, що левова частка виручки від продажу алмазів, що видобувають в Анголі, Сьєррі, Ліберії, Республіці Конго та Гвінеї, йде на фінансування тамтешніх бандитських формувань. Багато американців виявилися не готові купувати нареченим обручки з діамантами, побачивши фотографії дітей з відрубаними пальцями. У тій самій Сьєрра-Леоне повстанці або, як вони себе називають, ребели калічать усіх — і старих, і дітей, і жінок, якщо чоловіки відмовляються розстріляти родичів і приєднатися до банд. De Beers та інші ТНК, які напряму або опосередковано скуповують алмази в Західній Африці, опинилися в епіцентрі грандіозного скандалу. Топ-менеджери компаній були змушені виправдовуватися і доводити відсутність зв’язків із ребелами та їм подібними. Але виправдання тільки погіршували ситуацію. Річ у тім, що визначити «батьківщину» діаманта (родовище алмаза, з якого його виготовлено) майже неможливо.
De Beers запропонувала дати чітке визначення «конфліктним алмазам» — «видобуті на африканських територіях, контрольованих військовими силами, опозиційними до законних урядів». І ініціювала зустрічну PR-кампанію, що закінчилася у травні 2000-го підписанням Кімберлійської угоди. Держави, що її ратифікували (Україна, до речі, зробила це в травні 2003 р.), зобов’язалися перевіряти наявність в експортерів підтвердження легальності походження алмазів — кімберлійських сертифікатів. У відкриті джерела була закинута інформація, що питома вага «конфліктного каміння» не перевищує 4% світового обороту, перевірити вірогідність якої неможливо, оскільки невідома реальна динаміка запасів великих видобувних компаній.
Річний обіг світового видобутку алмазів прийнято оцінювати у $12 млрд. Фактично він поділений п’ятьма компаніями: південноафриканською De Beers (51,2%), російською АЛРОСА (24,4%), ізраїльською Leviev Group (7,8%), британсько-австралійськими Rio Tinto (7,9%) і BHP Billiton (2,4%).
Решту 5,9% ринку ($0,7 млрд щороку) статистика в невідомих пропорціях розподіляє між локальними гравцями (Southern Era, Rex Diamond Mining Corporation — ПАР, Trans Hex International Limited — Канада та ін.), приватними добувачами-старателями та збройними угрупованнями, що контролюють низку алмазних родовищ у західноафриканських країнах, на торгівлю з якими ООН періодично вводить ембарго. Хоча ані De Beers, ані структури, афільовані з Leviev Group, ані інші гравці не припиняють скуповувати каміння в місцевих старателів і трейдерів. Щоправда, починаючи з 2000-го, до західноафриканських алмазів прикріплюють кімберлійські сертифікати.
Процес триває
П’яти днів перебування в Сьєрра-Леоне вистачить, щоб зрозуміти, що Кімберлійський процес — маркетингова ширма. По-перше, не завжди зрозуміло, який уряд у Сьєррі вважається законним (приміром, цілком офіційний президент Кабаха, лідер групи племен менде, програвши останні вибори, просто не допустив до інавгурації свого опонента — кандидата від групи племен темне). По-друге, ставлення умовно офіційної влади до населення (особливо в регіонах) мало відрізняється від політики ребелів. По-третє, «військові сили» у Сьєррі — це все населення (включно з дітьми). З 30 млн одиниць зброї в усій Африці (включно з діючими арміями) 8 млн припадає на її західний субрегіон. Причому 60% зброї (переважно американські гвинтівки М-16 і радянські АК-74) — на руках у населення. І, як правило, «опозиційні до законного уряду» ті племена, які контролюють те або інше родовище алмазів. Це по-четверте.
Попри суворість місцевих законів, купити дорогоцінне каміння тут простіше, ніж насіння в Києві. Неважко й оформити відповідну документацію. Кімберлійські сертифікати в Сьєрра-Леоне виписують без проблем, кому завгодно і на що завгодно. Хабарі в цій країні беруть усі. Місцеві старателі і перекупники алмазів переконували, що чиновник, який не взяв гроші сам, обов’язково вкаже, кому їх віддати. Щоб не платити двічі, потрібно одразу вийти на місцевого big boss — великого начальника.
Єдина проблема у випадку з промисловими обсягами — транспортування алмазів від родовищ до міжнародного аеропорту Лунгі. Залізницю, побудовану британцями, місцеві розібрали ще років десять тому. Везти конфліктні алмази через непрохідні джунглі ризиковано (по-перше — ребели, по-друге — блокпости міжнаціональних сил ООН). Найзручніший і надійніший шлях транспортування — повітрям.
Вертольоти ООН регулярно патрулюють повітряний простір Сьєрра-Леоне, але для транспортування алмазів, всупереч існуючій думці, не дуже придатні. Річ у тім, що карту вильотів зазвичай складають на кілька місяців наперед, а експерти ООН фіксують будь-які відхилення від заданих маршрутів — навіть найменше може викликати міжнародний скандал.
Жодна ТНК не може окультурити видобуток алмазів — білі в регіоні, що кишить інфекціями, не приживаються, а місцевим довіряти марно. Але великий бізнес це не зупиняє. Зокрема, досить чітко простежуються в Західній Африці інтереси АЛРОСА. За даними Мінфіну РФ, тільки в 2006 р. до Росії імпортували 116,74 СТ алмазів з Республіки Конго ($125,8 тис.), 464,83 СТ — із Сьєрри ($296,7 тис.), 487,17 СТ ($306,0 тис.) — із Гвінеї. Не виключено, що реальні обсяги імпорту значно більші. До речі, регіональні авіаперевезення на 100% контролює компанія Paramount — структура, що належить російському й українському приватному капіталу.
Алмазні трубки
Тепер, власне, про канали збуту алмазів. Нагадаю, що більшість держав не захищають внутрішні ринки від імпорту алмазної сировини. Оскільки кожна зацікавлена в тому, щоб каміння перетворювалося на діаманти на її території — вперше додаткова вартість створюється саме в центрах огранювання (у світовому масштабі — плюс $4,96 млрд до оптової вартості алмазів — $14,30 млрд).
Деякий час, починаючи з 1930-х років, головним каналом збуту алмазів (зокрема й конфліктних) оптовикам була Central Selling Organization — своєрідна стокова організація, патронована De Beers (тоді ця компанія займала понад 80% ринку). По суті, CSO займалася тим, що, отримавши алмази від самої De Beers, дрібних видобувних компаній і перекупників (що працюють зі старателями), формувала алмазні лоти за безвідхідним принципом — до лоту в певних пропорціях включали дрібне, середнє і велике каміння. De Beers не ставила за мету вибудувати замкнутий цикл виробництва ювелірних виробів, чим підтримувала довіру інших учасників ринку до системи CSO.
У 2000 році, після низки скандалів у зв’язку з порушенням De Beers антитрестового законодавства США та серії відмов великих сировинних трейдерів працювати через CSO, південноафриканська ТНК кардинально змінила систему збуту. Було створено нову структуру — Diamond Trading Company, що працює донині. Серед цілей, поставлених перед DTC, виокремимо дві основні — довгострокове партнерство з трейдерами першої руки (сайтхолдерами) і реалізація маркетингових програм De Beers з просування діамантів («Діаманти вічні», «Кожен американець у змозі купити нареченій каблучку з діамантом» тощо). Увійти до пулу сайтхолдерів — практично нереально. Обсяг алмазів, що пройшов через DTC у 2005 р., оцінюється в $6,54 млрд ($5,78 млрд — De Beers, $0,66 млрд — АЛРОСА, решта — незалежні постачальники).
Другий серйозний канал торгівлі алмазами — World Federation of Diamond bourses, що об’єднує понад 20 сировинних бірж (до системи не входить хіба що Алмазна біржа Індії). Як вдалося дізнатися Контрактам, майже всі біржі — не комерційні організації і є, швидше, закритими клубами, члени яких можуть придбати алмази під чесне слово, без передоплати. Увійти до складу такого клубу можна лише, одержавши рекомендаційні листи чотирьох його учасників. Один раз невиконане зобов’язання передбачає автоматичне виключення.
Нарешті, третій типовий канал збуту — прямий продаж. BHP Billiton, зокрема, продає через своє представництво в Антверпені 65% алмазів, видобутих на основному родовищі — Єкаті (Канада). Аналогічним чином реалізують частину своїх алмазів Rio Tinto та АЛРОСА. Сумарний обсяг біржової торгівлі камінням і прямого продажу становить $6,66 млрд щороку. На наступному етапі — реалізації оптових партій алмазів для їхньої подальшої обробки — вартість каміння зростає до $14,30 млрд.
Ніша під дахом
Чи можна заробити на експорті алмазів в Україну зі Сьєрра-Леоне? Тільки один із наших респондентів відповів на це запитання напряму: «Ринку алмазів в Україні немає. І, взагалі, давайте закриємо цю тему». Парадокс — у країні працюють щонайменше 12 огранювальних підприємств, два з яких — «Кристал» (Вінниця) і «Смарагд» (він же — «Кристал», Київ) до розпаду СРСР виробляли близько 5% світового обсягу діамантів, а організованого алмазного ринку немає.
Податкове законодавство теоретично сприяє припливу сировини — мито на експорт алмазів становить 2-5% від інвойсу (залежно від ступеня обробки і наявності кімберлійського сертифіката) плюс 20% ПДВ. Однак попит на алмази стабільно високий. Відомо, що великі виробники працюють за давальницькими схемами з росіянами. Зокрема, вінницький «Кристал» — зі смоленським. Нюанси умов цієї співпраці невідомі, але, за словами учасників ринку, зараз жодне огранювальне підприємство України не працює на повну потужність внаслідок браку сировини. До речі, такої проблеми не було хіба що в першій половині 90-х років — після розпаду СРСР великим українським підприємствам, що закуповували алмази за пільговими цінами, у спадщину дісталися запаси, із запізненням оцінені російською стороною у $10 млн.
За даними Мінфіну РФ, у 2006-му з Росії в Україну ввезли 36,34 тис. СТ алмазів ($7,29 млн), у 2005-му — 20,94 тис. СТ ($2,77 млн), у 2004-му — 39,20 тис. СТ ($5,38 млн). Альтернативні джерела імпорту сировини — Ізраїль, Євросоюз, ПАР, ДР Конго, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Гвінея, Гана. У 2006-му з цих країн в Україну ввезли 117,29 тис. СТ алмазів, у 2005-му — 140,05 тис. СТ, у 2004-му — 18,87 тис. СТ. З огляду на те, що планове завантаження одного лише вінницького Кристалу становить, за найскромнішими оцінками, до 750 тис. СТ алмазів (за інформацією підприємства, щорічний обсяг виготовлення діамантів — до 300 тис. СТ), в Україні попит на імпортовану сировину в рази перевищує пропозицію.
«Умови для продажу західноафриканських алмазів тільки видаються сприятливими, — зважився на граничну відвертість один з учасників ринку. — Особисто я б не рекомендував лізти в цю сферу з двох причин. Перша — перш ніж купувати сировину (хай навіть за копійки) у Сьєррі, потрібно її правильно оцінити. Недостатньо відрізнити ювелірний алмаз від технічного, важливо знати, скільки діамантів буде на виході. У Західній Африці працюють оцінювачі (зокрема з пострадянських країн), але ніхто не дасть гарантії, що вони не пов’язані з місцевими перекупниками. Тобто працювати із Сьєррою потрібно, маючи надійного гемолога. По-друге, навіть якщо ви завезли алмази в Україну (зробити це, у принципі, нескладно і без кімберлійських сертифікатів можна відшліфувати каміння безпосередньо на митниці) і як юрособа вийшли на огранювальне підприємство, то, швидше за все, виявиться, що в процесі огранювання ваше каміння розсипалося».
Замість резюме
Управління СБУ у Львівській області порушило кримінальну справу стосовно українця, який намагався вивезти до Польщі 210 необроблених алмазів вагою 60 СТ... Затриманий порушив чинне законодавство: алмази вважаються стратегічною сировиною, їх експорт ліцензують і квотують. Зараз горе-експортера хочуть притягнути одразу за двома статтями КК — 15 (замах на злочин) і 201 (контрабанда). Швидше за все, так і залишиться загадкою, як ці алмази потрапили в Україну, і чому невдаха-підприємець віз їх на Захід, де собівартість огранювання значно вища? Відповіді на ці, з першого погляду, приватні запитання могли б багато чого прояснити.
Алмазні монополісти
De Beers (ПАР)
Заснована у 1888 році британцем Ернестом Оппенгеймером. Об’єднує групи компаній De Beers Consolidated Mines Limited (ПАР) і De Beers Centenery AG (Швейцарія). Торговельний офіс — Лондон (Велика Британія)
Частка ринку: 51,2% ($6,5 млрд на рік)
Розвідка: Австралія, Габон, Китай, Гвінея, Південна Америка, Індія
Копальні, родовища: Ботсвана (Джваненг, Орапа, Леслекане) — компанія Debswana (50х50 з урядом) Намібія (Консолідетед Даймонд Майнз, Де Бірс марін, Ораньємунд) — компанія Namdeb (50х50 з урядом) Танзанія (Вілліамсон) — 75х25 з урядом Ангола (Ланда) — 50х50 з урядом Канада (Віктор) ПАР (Фінч, Прем’єр, Венетія, Кімберлі, Намакваленд, Кофіфонтейн) Лесото (Кау)
Центри продажу алмазів: Система Diamond Trading Company (DTC) — ПАР, Ботсвана, Намібія, Велика Британія, Гонконг, Японія, Італія, ОАЕ, Індія
Центри огранювання: Антверпен (Бельгія), Йоганнесбург (ПАР), Шанхай (Китай), Тель-Авів (Ізраїль), Віндхук (Канада), Гонконг — компанія «Діамдел» Індія — разом з урядом Габорон (Ботсвана) — завод Орапа Хауз (тільки місцеві алмази) + контракти з ВАТ «ПО «Кристалл» (Смоленськ, РФ)
Центри купівлі: Сьєрра-Леоне, Бельгія, ДР Конго, Гвінея + 30% видобутку компанії «АЛРОСА» (РФ)
Rio Tinto Mining
Заснована у 1873 році, займається видобутком та огранюванням алмазів. Торговельний офіс — Мельбурн (Австралія), Лондон (Велика Британія)
Частка ринку: 7,9% ($1 млрд на рік)
Копальні, родовища: РФ, Карелія — 90% видобутку Австралія (Аргіл) Канада (Діавік) Зімбабве (Меройя)
Центри продажу: Антверпен (Бельгія), Бомбей (Індія)
Центри огранювання: Антверпен (Бельгія)
АЛРОСА («Алмазы России — Саха»)
Заснована у 1992 році на базі тресту «Якуталмаз», спеціалізується на видобутку сировини. Акціонери: «Росимущество» — 37%, Міністерство з управління держмайном Якутії — 32%, фізособи та юрособи — 23%, вісім улусів Якутії — 8%. Центральний офіс — м. Мирний (Якутія). Філії у Бельгії, Гонконгу, ОАЕ. Дочірня фірма — Sunland Holding SA. (Швейцарія).
Частка ринку: 24,4% ($3,1 млрд на рік)
Розвідка: Якутія (Ботуобінська та Амакінська ГРЕ) Копальні, родовища: РФ, Якутія (Мирний, Айхал, Удачний, Нюрбинськ, Анабар, Юбілейний) РФ, Архангельська область (Ломоносовське) — АТ «Севералмаз» Ангола (Катока — 32,8% акцій, Камачія, Камажику — 45% акцій)
Центри продажу алмазів:
Москва (РФ) — Єдина збутова організація
Мирний (РФ) — Якутське підприємство з торгівлі алмазами + Ізраїльська алмазна біржа спільно із структурами бізнесмена Дана Гертлера (реалізація ангольських алмазів)
Центри огранювання: Центр сортування алмазів (Мирний, РФ) Завод «Бриллианты АЛРОСА» (Москва, РФ) + контракти з ТОВ «Кама-Кристалл» (Перм, РФ) і «Руиз Даймондс» (Москва, РФ) — Leviev Group; ВО «Кристалл» (Гомель, РФ), а також ВАТ «ПО «Кристалл» (Смоленськ, РФ)
BHP Billiton
Заснована у 2001 році в результаті об’єднання австралійської компанії Broken Hill Proprietary Company і британської Billiton, займається переважно видобутком сировини. Торговельний офіс — Мельбурн (Австралія) і Лондон (Велика Британія).
Частка ринку: 2,4% ($0,3 млрд на рік)
Копальні, родовища: Канада (Екати)
Центри продажу: Антверпен (Бельгія)
Центри огранювання: Антверпен (Бельгія), Канада, США
Leviev Group (група бізнесмена Леві Леваєва)
Заснована у середині 1980-х років, займається скуповуванням алмазів, огранюванням і продажем діамантів. Торговельний офіс — Тель-Авів (Ізраїль)
Частка ринку: 7,8% ($1 млрд на рік)
Розвідка: Якутія
Копальні, родовища:
РФ, Пермська область (Уралалмаз)
Намібія — компанія Namko (40х60 з урядом)
Ангола (Катока — 18% акцій, Камафука — 32% акцій) ДР Конго (Мбуї-Майї) РФ, Якутія (Нижнє-Ленське) — контроль через ВАТ «Алми-Диам»
Центри продажу: Тель-Авів (Ізраїль) — переважно діаманти
Центри огранювання: Індія, Китай, ПАР, Вірменія (завод «Шогакн»), РФ (ТОВ «Кама-Кристалл» — Перм, «Руиз Даймондс», «Алми-Диам» — Москва), Ізраїль, Україна
Центри купівлі: Сьєрра-Леоне
P.S. Автор висловлює подяку Міноборони, Мінфіну, Держмитслужбі, СБУ і учасникам ринку за сприяння при підготовці матеріалу