Фатально заблудитися в горах тоді, коли можна орієнтуватись за сонцем, зорями та саморобними пристроями, які заміняють компас, - досить важко. Втратити орієнтацію можна в негоду, оскільки тоді не видно ні сонця, ні зірок, ні сузір'їв. Виходити на маршрут в негоду не рекомендовано як новачкам, так і досвідченим туристам.

Якщо ви загубили зв'язок між реальним місцем свого перебування і картою, проаналізуйте свій шлях від того місця, де ви чітко визначали себе на місцевості і карті. Це має бути чіткий орієнтир, а якщо такого немає, - місце вашого останнього бівуаку. Згодом, за ясної погоди, необхідно піднятись по схилу вище межі лісу або вилізти на високе дерево, і це вам дасть змогу визначити своє місцезнаходження.

Визначити сторони горизонту можна за допомогою карти, і робиться це такими способами:

- по найближчих місцевих предметах та елементах рельєфу орієнтуємо карту та вираховуємо на око відстань до них, визначаємось зі своїм місцезнаходженням;
- зворотним засіканням двох-трьох орієнтирів. Цей спосіб застосовують здебільшого на відкритій місцевості. Зорієнтувавши карту, послідовно візують і прокреслюють на карті напрямки від декількох орієнтирів. Точка перетину цих ліній і буде місцем вашого стояння.

Заблукати можна і в поході вихідного дня, на грибному полюванні чи під час збирання ягід. У такому разі не потрібно кидатись зі сторони в сторону, а присісти, заспокоїтись та зосередитись. Якщо у вас немає із собою карти, то згадайте карту чи план місцевості, яку ви вивчали перед тим, як виїхати з дому. Згадайте, в якому напрямку відповідно до сторін горизонту знаходяться лінійні орієнтири місцевості (дорога, залізниця, лінії передач, ріка, межа лісу тощо). Обирати такі орієнтири необхідно тому, що з якою б похибкою ви не визначили напрямок руху - врешті ви вийдете до дороги чи залізниці.

В упорядкованому лісі, де є просіки, сторони горизонту можна визначити за квартальними стовпами. Ліс розділяється просіками чітко з півночі на південь та з заходу на схід. Номери квадратів відзначаються на квартальних стовпах, які встановлюються на усіх пересіченнях просік. Номери квадратів ставляться з заходу на схід, і тому грань між найменшими числами покаже на північ.

У походах вихідного дня та під час тренувальних виходів на природу всім учасникам необхідно навчитися визначати сторони світу за мохом та лишайниками на пнях та деревах (мох та лишайники покривають північну сторону дерев та каміння), за мурашниками (мурашки облаштовують свої житла в сторону півдня від дерев та кущів, причому, північний схил мурашника більш стрімкий, а південний - більш пологий), за стовбурами ялин та сосен (з південної сторони на цих деревах виділяється більше смоли).

Для більшої впевненості необхідно використовувати не один, а декілька різних способів визначення сторін горизонту:

- кора в більшості дерев з північної сторони груба та потріскана, а з південної сторони - тонка та еластична; у берези з південної сторони кора світліша;
- у сосни вторинна (бура, потріскана) кора на північній стороні піднімається вище по стовбуру;
- ягоди та фрукти швидше отримують забарвлення зрілості (жовтіють та червоніють) з південної сторони.

Потрібно знати, що багато способів орієнтування є поширеними, хоча в їх основу закладені хибні уявлення. Наприклад, часто доводиться чути, що в дерев з південної сторони крони пишніші, ніж з північної і це може слугувати визначенню сторін горизонту. Насправді гілки дерев у лісі розвиваються в сторону вільного місця, а не до півдня. Навіть у дерев-одинаків конфігурація крони більшою мірою залежить від напрямку домінувальних вітрів та від інших причин. Щоправда, бувають випадки, коли вказані ознаки і справджуються, але приймати їх за узагальню-вальні висновки не вартує.

Друга поширена хибна думка пов'язана з можливістю орієнтування на річних кільцях приросту деревини на пнях зрізаних дерев. Такою ознакою користуватись не можна, оскільки утворення річних кілець залежить цілковито від фізіологічних властивостей росту рослин. Вважається, що ці кільця ширші з півдня, ніж з півночі, але насправді численні спостереження вказаної закономірності не підтверджують. Виявляється, ширина кілець деревини залежить від усякого роду чинників (наприклад, від напрямку вітрів) і кільця нерівномірні не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Зміну розташування річних кілець можна побачити, якщо розпиляти дерево на різній висоті від поверхні землі [11, с.189].

На лінійні орієнтири можна вийти і за звуком (шум автомобіля, потяга; гавкання собак, робота машинних пристроїв; шум бурової вежі). Звукова пеленгація проводиться на слух з великою точністю (до 3°) і є важливим способом визначення напрямку на різноманітні джерела звуку. Вночі звук більш виразний і чутний, ніж вдень.

Відомий мандрівник В. К. Арсеньєв у своїй книзі "В нетрях Усурійського краю" пише, що в тайзі, де нічого не видно, напрямок деколи доводиться визначати за звуком дзвіночка, ударів палицею по дереву, покрику тощо [1].

Більш досконалим способом находження сторін горизонту є орієнтування за сонцем та зірками. Досить поширеним є спосіб визначення напрямку північ-південь за сонцем та годинником (рис. 14.1). Для цього годинник, який показує місцевий час, обертаємо в горизонтальній площині і направляємо годинну стрілку на сонце (хвилинна і секундна до уваги не беруться). Кут між годинною стрілкою та напрямом на цифру 1 на циферблаті ділять навпіл і отримують бісектрису цього кута, яка покаже напрямок північ-південь, або полуденну лінію. Отже, влітку о 13 годині сонце буде на півдні.

Рис. 14.1. Визначення сторін горизонту за допомогою годинника та сонця

Цей спосіб дає порівняно точні результати в північних і почасти в помірних широтах, особливо, взимку. Менш точні результати визначення полуденної лінії весною та восени. Влітку похибка може сягати 25°. Слід пам'ятати, що в середніх широтах влітку сонце сходить на північному сході, а заходить на північному заході. І тільки двічі на рік сонце чітко сходить на сході і заходить на заході - в період рівнодення - 21 березня та 23 вересня.

У північній півкулі вночі напрям на Північний полюс (Полярну зірку) легко можна знайти за сузір'ями Великої і Малої Ведмедиці. Місце розташування Полярної зірки визначається за сузір'ям Великої Ведмедиці: необхідно подумки продовжити пряму, яка проходить через дві крайні зірки "ковша", і відрахувати на ній відстань в п'ять разів більшу, ніж відстань між цими зірками. Там знаходиться Полярна зірка, яка виділяється своєю яскравістю.

У південній півкулі поблизу південного полюсу немає зірки, яка б показувала на Південний полюс. Але за сузір'ям Південний Хрест, яке складається з чотирьох зірок, можна визначити напрям на південь. Шукають Південний Хрест біля темної (без зірок) ділянки Чумацького Шляху, яка називається Вугільний Мішок. Визначити напрямок на південь можна в такий спосіб: проектують уявну лінію, в чотири з половиною рази довшу за лінію Південного Хреста, і опускають її перпендикулярно до горизонту. Ця точка і буде напрямком на південь.

У північній півкулі напрям на північ визначають, ставши в полудень спиною до сонця. Відкинута тінь буде вказувати на північ. Праве плече вкаже на схід, а ліве - на захід. У південній півкулі все буде навпаки - тінь покаже на південь, праве плече на захід, а ліве - на схід.

Сузір'я Оріон (складається з восьми зірок) сходить над екватором, і його можна спостерігати на двох півкулях. Оріон сходить чітко на сході і заходить чітко на заході.

Орієнтуватися в горах зручніше, оглядаючи місцевість з верхніх (командних) висот, які забезпечують найкращу оглядовість. За орієнтири, як правило, слугують дороги, стежки, річки (особливо місця їх злиття), вершини гір, краї льодовиків, кромка лісу тощо.

Корисно знати, що дерева листяних порід ростуть здебільшого на південних схилах, а хвойних - на північних; трав'яне покриття превалює на південних схилах, а деревна рослинність - на північних; зона снігів на північних схилах спускається нижче, ніж на південних; у багатьох гірських районах північні схили крутіші, а південні - більш пологі.

Практикою численних походів вироблено ряд правил орієнтування на місцевості.

- Утримувати постійний зв'язок з картою і місцевістю під час руху допомагає точний відлік пройденої відстані. Вже через два-три дні після виходу на маршрут з початкової точки група чітко визначає своє місце - як на місцевості, так і на карті.

- У поході потрібно постійно тренувати свій окомір, визначаючи відстань до видимих об'єктів та орієнтирів. Потрібно пам'ятати, що в горах відстань до видимих предметів здається значно меншою, ніж насправді. Тренований турист може не тільки визначити відстань, але і визначити час, за який цю відстань можна пройти.

- У гірській місцевості, йдучи вздовж ріки, в більшості випадків орієнтуються по притоках цієї ріки. Але буває й так, що кількість приток на місцевості та на карті не сходиться. Тому не слід поспішати з висновками, треба ретельно прорахувати відстань до найближчого орієнтира, а також звірити кути злиття приток з основною рікою та напрямок долини. Адже чим дрібніше мірило карти, тим більше деталей випадає з неї - тим паче, якщо ви користуєтеся картосхемою ("синькою"), де можуть бути помилки кресляра.

Туристи, які втратили орієнтацію або відбилися від групи, повинні в першу чергу звуковими та димовими сигналами, а в темряві - вогнем, дати інформацію про місце свого перебування. Для цього потрібно вийти на відкрите місце та розпалити вогонь. Час від часу криком або свистом (свистком) посилати звукові сигнали. Маршрут від того місця, де ви зрозуміли, що заблудились або відстали від групи, до місця стоянки та розпалювання вогню необхідно промаркувати зарубками на стовбурах дерев та записками, залишеними на гілках дерев та кущів.

Розшук учасників, які відстали від групи, потрібно розпочинати негайно, щойно це з'ясувалось.

Туристи, які опинилися в аварійній ситуації, подають сигнали біди. Сигнал подається будь-якими звуковими або світловими засобами. Звукові та світлові сигнали подають шість разів на хвилину з хвилинною перервою між серіями. Рятівники відповідають трьома сигналами на хвилину теж з хвилинною паузою між серіями.

Привернути увагу можна знаками, викладеними на землі (табл. 14.1).

Рекомендовані розміри - 10 х 3 м для кожного сигналу. Знаки викладаються на відкритих місцях, які добре проглядаються зверху. Колір матеріалу, з якого викладають знак (ґрунт виритої неглибокої канави, пісок, каміння), повинен контрастувати з основним фоном галявини. Вночі знак можна викласти вогнищами. Такий знак добре видимий на десятки кілометрів.

Таблиця 14.1

Міжнародні коди при комунікації "земля-повітря"

Сигнали, які подають ракетами. Будь-який сигнал, пущений ракетою, сприймається сигналом біди "Потрібна допомога", і колір ракети тут не має значення. У разі ж прийняття вашого сигналу рятівники вистрілюють послідовно ракети білого та червоного кольору, що означає "Допомога вирушає".

Сигнали, які подаються свистком або електричним ліхтариком:

"ТРИВОГА" - короткі сигнали протягом трьох хвилин.

"ВІДБІЙ" - три короткі сигнали, коротка пауза, знову три сигнали і так протягом трьох хвилин.

"ТАК" - два довгі сигнали, коротка пауза та знову два довгі сигнали.

"НІ" - два короткі сигнали, коротка пауза та знову два короткі сигнали.

Якщо ви прийняли сигнал біди, необхідно запам'ятати місце і час прийому цього сигналу. Необхідно дати відповідь про отримання сигналу, адже від цього залежать подальші дії групи, яка потрапила в біду. Група, яка прийняла сигнал, починає організовувати допомогу та, по можливості, зв'язується з контрольно-рятівним загоном.

Якщо ви подали сигнал про настання аварії на маршруті і не отримали підтвердження про його отримання - чекати на сторонню допомогу немає сенсу. Необхідно проаналізувати ситуацію та знайти оптимальне рішення виходу із ситуації.

Якщо в групі, що потрапила в біду, виникла необхідність вирушати за допомогою до найближчого населеного пункту, посилають не менше двох-трьох учасників з огляду на безпеку (щоб не сталася ще одна біда!). Посильні повинні мати карти району, необхідне спорядження та продукти. Такий загін, як правило, очолює досвідчений учасник групи.

Діставшись до населеного пункту, вони мають сповістити про надзвичайну ситуацію і вказати точне місце аварії та травмування (назва перевалу, координати на карті); час, коли це сталося; характер травми потерпілого та його стан.

Група, яка вирушила по допомогу, повинна маркувати свій шлях. Це дасть змогу рятівному загону швидше дістатись до місця аварії.

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

http://tourlib.net/books_ukr/filipov14-2-2.htm

Орієнтування

Школа виживання

Центр миротворчества