Трав'янисті схили не є складні для подолання, але й на них трапляються зриви і навіть небезпечні, якщо схил стрімкий і розташований над урвищем. На крутих схилах можуть виникати каменепади з розташованих над ними скель. Мокрі схили так само небезпечні, як і засніжені. Тому на вологих трав'янистих схилах доцільно використовувати альпеншток.
На трав'янистому схилі практично не буває ідеально рівної поверхні. Майже всюди виступають купини та каміння. За уважного ходіння всі ці нерівності можна використовувати як сходинки та підпори.
Піднімаючись трав'янистим схилом, ногу треба ставити на всю стопу, щоб збільшити зчеплення підошви черевика з травою.
Підіймаючись трав'янистим схилом прямо вверх, залежно від крутизни схилу, стопи необхідно ставити паралельно - до 10° (рис. 10.4, а) та ялинкою (рис. 10.4, б). Чим крутішим стає схил, тим на більший кут необхідно розвертати ноги.
Рис. 10.4. Рух по трав'янистому схилу: а, б - підйом по трав'янистому схилу; в - спуск по трав'янистому схилу; г - траверс схилу (напів'ялинкою)
Рухаючись впоперек схилу і серпантином, ноги бажано ставити напів'ялинкою на всю стопу, навантажуючи більше зовнішній або внутрішній рант взуття (верхню ногу стосовно до схилу на зовнішній, а нижню на внутрішній). Верхню ногу зручніше ставити горизонтально, а нижню дещо розвертати вниз (рис. 10.4, г). Це підвищить рівновагу і дещо знизить навантаження на гомілковостопні суглоби.
Під час підйому серпантином важливо утримувати рівновагу, змінюючи напрямок руху. Виконуючи зворот, вагу тіла слід переносити на зовнішню стосовно до схилу ногу, а внутрішню розвертати носком в сторону, відповідну новому напрямку. В такому разі турист стоїть лицем до схилу і може продовжувати рух в новому напрямку. Залишається лише перемінити положення альпенштока (льодоруба) відносно схилу і продовжувати рух.
Піднімаються по схилу групою слід у слід з інтервалом 0,5 м прямо вверх і спускаються прямо вниз. На схилах, крутизною 25-30° піднімаються і спускаються короткими кроками якомога ближче один до одного. Під час такого руху керівник повинен стежити, щоб ті учасники руху, які ідуть попереду колони не опинились над тими, що йдуть позаду. У такому разі можливий зрив (зсув) і падіння каменю на учасників руху.
Під час спуску прямо вниз стопи треба ставити паралельно (рис. 10.4, в), або злегка розвертаючи носки в сторони. Якщо схил не надто крутий, спускаються спиною до нього швидкими короткими кроками, легко зігнувши коліна. Крок має бути пружним. По крутому схилу рекомендовано спускатися боком, а альпеншток (льодоруб) при цьому необхідно тримати обидвома руками і бути готовим до самостраховки.
У лісотундровій зоні великі площі схилів вкриті ягелем, в суху погоду ці місця долаються без особливих додаткових зусиль. Але в дощову погоду ягель стає надзвичайно небезпечним. Схил, покритий зволоженим ягелем, перетворюється в ковзанку.
Взагалі, на круті мокрі трав'янисті схили виходити не рекомендовано. Рухатися по них можна лише в крайньому разі, застосовуючи самостраховку альпенштоком або льодорубом. Це запобігає важким наслідкам у разі зриву і падіння.
Можна також надіти кішки і організувати страхування основним мотузком.
Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи
http://tourlib.net/books_ukr/filipov10-4.htm
Марш, похід
Школа виживання Центр миротворчества |
