У процесі руйнування скель на різноманітних місцинах схилів накопичуються уламки гірських порід, утворюючи осипища. Якщо виходу на осипища, які лежать на крутих схилах, не обминути, треба пам'ятати, що вони майже завжди небезпечні каменепадами.

Вибираючи шлях, необхідно враховувати, що прохідність осипищ у різних напрямках суттєво змінюється залежно від крутизни схилів, розміру і шорсткості каміння. Дрібні осипища, особливо утворені з проточних осадових порід, легко "сповзають" під ногами, тому вони зручні на спусках, але виснажливі на підйомах. Іти по таких осипищах потрібно повільно, поступовим притиском утрамбовувати осип до схилу до того часу, поки сповзання осипу не припиниться. Лише після цього всю вагу тіла переносять на ногу.

Звільненою ногою починають втоптувати осип на значній відстані вверх від першої, враховуючи, що нога значно сповзе вниз. При цьому рух угору настільки сповільнюється, що складається враження тупцювання на місці. Для кращої рівноваги тіло необхідно тримати вертикально, наскільки дозволяє рюкзак. У випадку зриву самозатримання проводиться так само, як і на трав'янистому схилі.

Підйом по дрібних осипищах група здійснює колоною.

Під час спуску кроки повинні бути короткими. Достатньо великі ділянки дрібного осипища можна пройти, тупцюючи на місці і зісковзуючи вниз разом з валом осипища під ногами. Лишень потрібно стежити, щоб ноги не занурювались глибоко, і вчасно переступати через утворений валик або зробити крок-два вбік і продовжувати ковзання далі вниз. Порядок спуску групи по таких осипищах довільний, але краще рухатися шеренгою на відносно невеликій відстані один від одного.

По середніх та великих осипищах рухаються, як по сходинках, уважно перевіряючи стійкість каміння, ставлячи ногу на край каміння зі сторони схилу. Як і на дрібних осипищах, можна рухатися практично у всіх напрямках, але доцільно дати перевагу рухові навскіс і серпантином.

Рухаючись серпантином, слід уникати ситуації, коли ви опинитесь над товаришами, що позаду, або за тими, що попереду. Пройшовши один з відрізків серпантину, треба чекати, доки група збереться в місці зміни напрямку руху.

Якщо навскіс рухатись неможливо, потрібно підніматись прямо вверх. Інтервал між учасниками руху при цьому повинен бути мінімальним. У разі зрушення камінь затримується наступним за порядком учасником. Інакше, набравши обертів, камінь може призвести до травмування учасників, які йдуть позаду. Якщо камінь не вдається затримати, необхідно попередити товаришів голосним чітким криком: "Камінь!". Тоді всі учасники стежать за траєкторією руху каменю і уникають небезпеки, пригнувшись або відступивши на один-два кроки вбік. Для цього в групі обов'язково призначаються спостерігачі, які постійно стежать за ситуацією на переході по осипищах і у разі небезпеки окриком сповіщають про падіння каменю.

Осипища, утворені на скельній породі, а також ті, що лежать на плитах, - особливо небезпечні.

В туманний дощовий день небезпека каменепаду різко збільшується, і за таких умов рухатися по осипищах не бажано.

Морени виникають із продуктів руйнування гірських порід схилів, які оточують льодовик. Уламки каміння та щебінь потрапляють на льодовики і деякий час рухаються разом з ними, утворюючи рухомі морени. До відкладених морен (ті, які перестали рухатися) належать берегові, серединні та основні морени. Долати морени найзручніше і безпечніше по гребеню.

Рухатися по морені потрібно, переступаючи з каменя на камінь. Льодоруб слід тримати як палицю. Ступають неквапливо, продивляючись подальший шлях. Кроки слід робити короткі, зберігаючи рівновагу. Навіть коли каміння здається доволі сталим, скакати по ньому, а тим паче бігти, - небезпечно. Техніка руху по усталеній великій кам'яній морені така ж, як і по осипищу.

Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи

http://tourlib.net/books_ukr/filipov10-5.htm

Пересування у горах

Школа виживання

Центр миротворчества