У лісі складним для руху є підлісок - густі зарості кущів, ялинника та інших порід дерев. Рухатись у лісових гущавинах необхідно у штормових костюмах. У таких хащах основну загрозу становлять гілки дерев та кущів, які турист обов'язково зачіпає своїм тілом. Тому під час подолання таких ділянок особливу увагу слід приділити інтервалам між учасниками групи (бажано 4-5 м). Гілки слід не відтягувати руками в горизонтальній площині свого руху, а підгинати під себе, під стегно. Якщо гілка коливається у верикальній площині, вона більш безпечна для того, хто йде позаду. Під час руху в колоні по одному категорично заборонено відтягувати гілки дерев та кущів і відпускати їх. А якщо на корявій тайговій стежці така відтягнута гілка допомагає втримувати рівновагу, то перед тим, як її відпустити, необхідно гучним криком попередити учасника, що рухається позаду.
Достатньо складно рухатись крізь лісові хащі, як і альпійськими луками, зранку, коли на кущах рясна роса, або одразу після дощу. Учасники, які ідуть попереду, будуть мокрими з голови до п'ят. На таких ділянках добре мати високі ґумові чоботи - бродні. Вони також захистять ноги учасника від переохолодження під час долання численних бродів.
Лінія руху в пішому поході визначається рельєфом, рослинністю та наявністю стежок.
У тайзі треба мати навички рухатися корявою стежкою. Вона зазвичай проходить через курумники (кам'янисті розсипи), а також поміж коріння, яке виступає із землі. Такою стежкою рухатися слід обережно, вибираючи місця для постановки і фіксування ноги при кожному кроці. Швидкість руху значно знижується. У таких місцях часто шлях перекривають завали. Якщо ви потрапили на звірину міграційну стежку, то вона обійде завал. В іншому разі завали долаються переступанням, перелазом через стовбури, підлазом попід ними, а деколи можна рухатися уздовж по самому стовбуру. Іти такою місциною необхідно тільки засвітла. Найбільш небезпечні сухі зламані гілки дерев та сучки, якими можна нанести собі глибокі рвані рани. Така ж небезпека чекає туристів під час проходження схилів, вкритих горілим лісом.
Складними для подолання є схили гір, порослі жерепом - різновидом сосни та кедра, які проростають вище зони лісу. В основному ареал поширення жерепу - на горганах (кам'янистих розсипах схилів, на яких майже зовсім відсутній ґрунт). У Карпатах це, в першу чергу, - хребет Горгани, який і відрізняється від інших хребтів тим, що його схили майже повністю вкриті кам'янистими розсипами. Частково порослі хвойними чагарниками схили Чорногорського хребта. Росте жереп в Сибіру, в горах Алтаю, Західого, Центрального та Східного Саяну, а особливо в Забайкаллі (хребти Кодар та Удокан), де трапляються долини річок, повністю вкриті жерепом.
Там його називають "кедровым стлаником", а в Польщі жереп називають "kosodrzewina" - дерево, яке криво росте. Коріння жерепу виходить з-поміж каміння і сходиться, утворюючи стовбур завтовшки 10-15 см, а то й більше. Утворений таким чином стовбур стелиться паралельно до ґрунту і стрімко, під кутом 90°, здіймається угору. Продиратися (а рух крізь зарості жерепу інакше важко назвати) надзвичайно тяжко: турист не дістає ногами до ґрунту чи каменю, а опирається на переплетіння коріння та горизонтальні частини стовбурів, які ще й до того ж хитаються. Причому стовбури треба постійно розводити руками, щоб між ними протягнути рюкзак. Такий рух дуже повільний і вимагає надмірних зусиль. І якщо на сьогоднішній день в Горганах, в основному, стежки через жереп прорубані та промарковані, то в гірсько-тайгових районах пройти через такі хащі надзвичайно складно.
Долаючи лісові хащі, тайгові завали та хвойні чагарники (жереп), потрібно весь час проглядати напрямок руху якомога дальше вперед, щоб не опинитися в непрохідному місці.
Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи
http://tourlib.net/books_ukr/filipov10-2.htm
Марш, похід
Школа виживання Центр миротворчества |
