Боярка (Будаевка): городище

Досі чомусь традиційно вважалось, що те поселення споконвіку звалось Будаївкою, проте вивчення старожитніх документів змушує вважати, що Будаївка (інші, призабуті, варіанти − Бодаївка, Болдаївка) − значно пізніший топонім. Первісна ж назва поселення – Перетвір’я ("Пѣретворье" [5]) споріднена з гідронімом "Притвірка" (у документах ХVІІІ ст. – "Пѣретворка", "Перетворка" [6], "Притворка" [7] – від останнього згодом пішла зросійщена форма "Притварка"). Найімовірніше, в основі назви як городища, так і річки, лежить давньоруське слово "воръ", яке, на думку мовознавців, означало "межа", "загорожа", "частокіл", "обгороджене місце" [8]. Тепер уже важко з’ясувати, що саме стало першопричиною такої назви: укріплена багатокілометровим Змійовим валом річка "Пѣретворка", яка протікала "предъ воромъ", тобто перед укріпленням-валом, чи зміцнене частоколом або й заборолами поселення "Пѣретворье" над нею. Власне, їх неможливо розділити: і річка з валом, і городище жили одним життям, були важливим рубежем на південно-західних околицях Києва, щитом, який надійно прикривав столицю.

Першим відомим документом з цими назвами стала загадкова "Ставропігійна грамота Андрія Боголюбського", яка подає перелік "добр Васильківських" Києво-Печерської лаври, у тому числі "і з палацом на городищі – Перетвір’ям над річкою Перетворкою – з сільцем та з церквою, і [всім], що там є" [9]. Щоправда, це важливе свідчення ускладнюється підозрою дослідників у тому, що "Ставропігійна грамота" в тому вигляді, в якому вона збереглась до нашого часу, є не точним відповідником тексту ХІІ ст. або й навіть підробкою ХV−ХVІ ст. Лаврські архімандрити, на думку дослідників, звертались до давньоруських часів, щоб, фальсифікуючи тогочасні документи, "зберегти традиційні нерухомі володіння монастиря й утвердити за ними ряд привілеїв" [10]. Та все ж не варто надто применшувати значення цієї унікальної письмової пам’ятки, з огляду на те, що "фальсифікатори не могли включити до документу не прикріплених до Печерської обителі маєтностей, оскільки протидія законних власників втягнула б монастир у судові чвари й поставила під сумнів усі його докази. То ж більшість населених пунктів, вказаних у фальсифікатах, були реальною власністю Києво-Печерського монастиря" [11].

Другою документальною згадкою про Перетвір'я став замовлений Лаврою опис 1780 р., де васильківський чернець-анонім засвідчив постфактум, що поселення Будаївка "прежде примечателно было городомъ и называлося городище Перетворье: по имеющемуся ныне все ж пустому маленкому окружностию до ста саженей земляному городку и текущей мимо его речки Перетворке" [12].

То ж напрошується висновок, що городище існувало під назвою Перетвір'я, щонайменше, з часів Київської Русі і продовжувало своє існування після монгольської навали (адже поселення, що загинуло у ХІІІ ст., через п’ять століть уже ніхто б не пам'ятав). Чому ж тоді сьогодні топонім Перетвір’я не знайти на карті? На думку приходять різноманітні причини, де чільне місце займають спустошливі татарські набіги. Можливо, колись дослідники дадуть чітку відповідь на це питання. А поки що мусимо повторити за щойно цитованим анонімним автором 1780 р.: "По какой причине и когда подупало и переймяновано Болдаевкою – неизвестно" [13]. Варто також погодитися, що поселення тільки "подупало и переймяновано", а не зникло безслідно, бо інакше чия б пам'ять зберегла нам назву річки Перетвірки (Притвірки)?

Мабуть, не так уже й складно відтворити зоровий образ давньоруського Перетвір'я. Уява малює невеликий дитинець на узліссі над річкою Притвіркою. Як і сусідні Білгород та Василів, він був оточений валами з дерев'яними укріпленнями – частоколом чи заборолами. Про ті укріплення збереглись невеликі пізні згадки. Так, Л.Похилевич зазначав, що "в самой деревне находится земляное укрепление, свидетельствующее о древности поселения" [14] і називав те місце "замковищем". Дещо пізніше І.Малишевський [15], розповідаючи про початок будівництва там у 1854 р. першої Михайлівської церкви, вважав, що вона будувалась "на возвышении, представляющем, надо полагать, остаток древнего будаевского вала, упоминаемого в ХVІ в. Можно верить преданию, что здесь было древнее замковище или городище. Оно огражлено было дубовыми сваями, истлевшие остатки которых, по рассказам будаевцев, находимы были при выравнивании местности для постройки церкви" [16]. Навіть у другій половині ХХ ст. місцевий краєзнавець засвідчував: "Ще й досі старі боярчани отой пагорб у центрі села, де нині екзотично стримить церква, називають замком" [17]. Мабуть, бл. ХV – поч. ХVІІ ст. давні укріплення ремонтувались і, відповідно до нових вимог, набули рис замку, пам’ять про який виявилась на диво живучою.

Схоже, що назва поселення Перетвір’я виходить з ужитку десь близько ХV ст. Наступні відомі нам документи вже називають нашу малу Батьківщину не Перетвір’ям, а Будаївкою, Бодаївкою, Болдаївкою, Булдеївщиною.

Припускаємо, що на ХVІ − ХVІІ ст. припадає певне відродження поселення . Про це маємо говорити дуже обережно, оскільки карта Боплана не показує населених пунктів на місці сучасної Боярки. Втім, відродження давнього поселення і під новою назвою виявилося нетривалим. Ми не маємо документальних подробиць, які б розповіли про місцеві події часів Хмельниччини. Розуміємо лише, що вони були жорстокими і кривавими. Бачимо це по страшних наслідках. За дослідженням історика С.Шамрая, "року 1686 згадано його [поселення Будаївку] як пусте селище. Очевидно, що пустим селищем Будаївка лишається досить довго, бо ще 1723 року в ревізії Київського полку є лише згадка про хутір манастирський з одної хати на цьому селищі" [18].

...

Мовчазним свідком прадавніх часів височіє над Притвіркою пагорб колишнього дитинця-городища, зберігаючи у земляній товщі невивчені рештки минулого, генетичний код поселення. На сьогодні єдиною, порівняно пізньою, архітектурною пам’яткою там є будаївська друга Михайлівська церква, що дивом уникла нищення у немилосердних 1930-х. Втім, ті роки завдали удару по історичній пам’яті з зовсім іншого боку, забравши в будаївців їхнє ім’я внаслідок офіційного закріплення за селищем назви "Боярка" (чи не на часі поміркувати про можливість повернення до свого давнього – "Будаївка"?).

-----

2. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 23. Ті кургани могли належати землеробам чорноліської культури (кін. ІХ – поч. VІІ ст. до н. е.) поселення яких було відкрито археологами на захід від теперішньої Боярки (Див.: Шендрик Н. Довідник з археології України. Київська область. – К., 1977. – С. 70).

3. Дослідник Змійових валів М.Кучера засвідчував, що "в восточном направлении вдоль реки Будаевка [річка Притвірка. – М. К.] вал сохранился до юго-западного края Боярки. По выходе из леса он теряется в начале ул. Богдановской, на ее южной стороне. Небольшой оплывший отрезок вала длиной около 85 м с остатками рва по южной стороне уцелел на правом берегу верховий р. Будаевка в южной части Боярки. На этом отрезке вал охватывает Будаевское городище с юга и в западном направлении спускается в пойму, где он размыт современным прудом[…]. По выходе из леса на восточном краю с. Бобрица вал уничтожен современной застройкой" // Кучера М. Змиевы валы Среднего Поднепровья. – К., 1987. – С. 21.

4. Шендрик Н. Довідник з археології України. Київська область. – К., 1977. – С. 70.

5. Центральний державний історичний архів України в Києві (далі − ЦДІАК України), ф. 128, оп. 1 вотч., спр. 4025, ч. 2, арк.178.

6. Там само, арк. 178.

7. Там само, арк. 157.

8. Етимологічний словник української мови. Том перший. – К., 1982. – С. 401-402. Слово "вор" вже давно втратило значення "межа", проте схоже, що воно зберігається в однокорінних українських і російських словах "ворота" (прохід через укріплену меж), "воротник" (верхня межа одягу), "вор" у значенні "злодій" (порушник межі).

9. До питання про отримання Києво-Печерською лаврою ставропігії. – С. 330. // Патерик Києво-Печерський. За редакцією, написаною 1462 року по Різдві Христовому печерським ченцем Касіяном. Упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки та примітки Ірина Жиленко. – К. – Видавничий дім “КМ Academia”. – 1998. – С. 331. Упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки та примітки Ірина Жиленко.

10. Русакова Ю. “Грамоти” Андрія Боголюбського і Романа Галицького в контексті землеволодіння Києво-Печерського монастиря // Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки та культури. – Випуск 5. – К., 2003. – С. 79.

11. Там само. – С. 83.

12. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 вотч., спр. 4025, ч. 2, арк. 178-178 зв.

13. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 вотч., спр. 4025, ч. 2, арк. 178-178 зв.

14. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 23.

15. Малишевський Іван Гнатович (1828−1897) − професор Київської духовної академії, дослідник історії Руської православної церкви.

16. М[алышевск]ий И. Село Будаевка // Киевские епархиальные ведомости. – 1881. – № 46. – С. 8.

17. Пономарчук Й. Замок // Шлях до комунізму. – 1979. – 15 листопада.

18. Шамрай С. Київська сотня на Гетьманщині в ХVІІ – ХVІІІ вв. (Історико-географічна та економічна характеристика) // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва, видає Академічна Комісія історії Києва. Збірник перший. – К., 1930. – С. 195.

http://beket.com.ua/kievskaja/boyarka/

Киево-Святошинский район

Киевская область

Марши, походы

Музей миротворчества он-лайн