На перший погляд ці хлопці малопомітні серед інших миротворців, та вони виконують складну й відповідальну роботу. Вдень та вночі, борючись зі спекою і затяжними дощами, охороняють базовий табір українського національного контингенту у Ліберії. Пильне око вартових не раз запобігало візиту непроханих гостей в дім “блакитних шоломів”…
У них дійсно напружений та щільний графік служби. Можливо, це звучить дивно, але вони навіть раді цьому – швидше час летить та й досвіду набувають. Вже більше ніж чотири місяці особовий склад взводу охорони 56-го окремого вертолітного загону, що дислокується в африканській Ліберії, охороняє довірене їм майно та військову техніку. Вони – це один дружній колектив, дарма, що в Україні служать в різних військових частинах.
– В сучасній армії повинні служити лише професіонали та патріоти, – стверджує начальник штабу українського контингенту полковник Євген Бородулін. – Армійський дух має загартовуватися під час польових виходів, бойових стрільб та несенні вартової служби, а кожен військовослужбовець чітко розуміти своє призначення у Збройних Силах, військовій частині та строю.
…
Перед ротацією на Львівщині проходило бойове злагодження усіх підрозділів та служб національного контингенту. Майбутні чатові теж проходили тестування, складали заліки з фізичної та вогневої підготовки – так і знайомились. У складі підрозділу вчились швидко та мобільно відбивати напад ймовірного супротивника, впевнено діяти в екстремальних ситуаціях. Словом, “їли кашу з одного котелка”. Це досить ефективний метод, який згуртовує військовий колектив перед спільним та відповідальним завданням, а головне – додає впевненості у підтримці своїх бойових побратимів.
У Ліберії з вартовими періодично проводяться планові заняття з вогневої підготовки. Навіть практикуючись на військовому стрільбищі в Ліберії, вони змагаються між собою на влучність. Кращому – заохочення від командира, а хто трохи схибив – повторний вихід на вогневий рубіж.
Миротворча варта – це озброєний підрозділ, який несе щоденне бойове чергування у двох місцях – безпосередньо в таборі та на аеродромі. Цілодобово ці об’єкти охороняє півтора десятка вояків. Кожен із них знає свої обов’язки як табличку множення. Зі зброєю також на “ти”.
Зміна проходить ввечері. Перед цим вони ретельно перевіряють огорожу та паркан, звіряють печатки на замках, оглядають військову техніку та інвентар на справність. Далі – заряджають зброю та виходять кожен на свій пост…
За час перебування в миротворчій місії вартовим не раз доводилось діяти за тривогою та негайно реагувати на незаконне проникнення місцевих. Дехто каже, що не від хорошого життя темношкірі мешканці намагаються щось поцупити в “блакитних шоломів”. Це й не дивно, адже в країні вже довгий час існують проблеми з продовольством, масове безробіття і, як результат, – підвищена злочинна діяльність.
Командування частини на даний час відзначає кращих “охоронців загону”, які сумлінно виконують свої обов’язки та залишають недоторканими майно українських військовослужбовців. Серед них – кулеметник взводу охорони старший прапорщик Андрій Тарасюк, стрілець прапорщик Андрій Хохлюк, стрілець старший прапорщик Олександр Хоменко та кулеметник старший солдат Василь Панченко. Своїм досвідом вони обов’язково поділяться з тими, хто прийде після них та стоятиме на сторожі миру й безпеки.
Старший прапорщик Олександр Хоменко:
– На Батьківщині – не одна варта за плечима, – говорить Олександр. – Ходив і чатовим, і розвідним, і начальником варти. Завжди своїм підлеглим наказував бути пильними та діяти строго за Статутом Збройних Сил. Справжній мужчина, а тим більше військовий, не повинен боятися автомата чи нарядів, він повинен бути взірцем для своєї сім’ї, родини та народу в цілому.
Прапорщик Андрій Тарасюк:
– На службі доводилося частенько практикуватися зі зброєю, – Андрій Тарасюк. – Та в цій справі також добре треба знати теорію та дотримуватись алгоритму чітких дій при екстремальних ситуаціях. Якщо чесно, перші дні на посту в Африці були важкуватими. Особливо давав про себе знати жаркий та вологий клімат, гнучкий режим заступання на пости. Та уже за тиждень-другий організм звик до напруги, і зараз немає абсолютно жодних проблем.
Прапорщик Андрій Хохлюк:
– У миротворчу місію захотів сам поїхати, – каже Андрій, – хоча попервах скучав за домівкою та ріднею. Зараз все нормалізувалось. Намагаюсь більше зосереджуватися на службі. Заступаючи на варту, завжди повторюю обов’язки та інші нормативні документи. А взагалі тут треба бути впевненим в собі та своїх діях, адже країна чужа, і ніколи не знаєш, чого тут чекати.
Старший солдат Василь Панченко:
– Вважаю, що в нашій справі головне – не боятись та чітко діяти згідно із інструкціями, – переконаний Василь. – Я практично всю свою військову службу мав справу зі снайперською гвинтівкою. Перемагав на корпусних змаганнях на кращу снайперську пару, маю чимало нагород. Та змінити “Драгунівку” на автомат – не проблема. Мені навіть самому цікаво, наскільки точним я буду при стрільбі з Калашникова. Тому гадаю, що вартові повинні стріляти регулярно та не шкодувати набоїв.
– Це хороші хлопці, на них можна покластися та довірити їм серйозне завдання, – говорить командир взводу охорони старший прапорщик Віталій Поліщук. – Всі, хто несе варту, – професіонали. З ними, як то кажуть, можна й в розвідку піти. Побільше б таких вояків нашим Збройним Силам, були б ми нездоланні.
Зважаючи на події в Україні, хлопці глибоко переживають за своїх співвітчизників, частенько їм телефонують та підбадьорюють один одного. Кажуть, що в таких випадках колектив стає дружнішим, згуртовує патріотів та породжує моральні цінності українського громадянина. Звичайно, не хотілося би, щоб ці почуття та переконання в нашій державі та її Збройних Силах прокидалися лише таким чином…
