Уряд України, ґрунтуючись на засадах збереження миру та розвитку конструктивного і взаємокорисного діалогу з іншими державами, виступає за розширення та поглиблення співробітництва з Організацією Північноатлантичного Договору у військовій галузі і розглядає цей шлях як важливий чинник підтримання ефективної системи загальноєвропейської безпеки та стабільності.
В рамках таких зовнішньополітичних намірів, Україна бере участь у співробітництві з НАТО шляхом реалізації Робочих планів імплементації Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, виконання Державної програми співробітництва між Україною та НАТО і активної участі у розширеній Програмі "Партнерство заради миру".
Провідним напрямом співробітництва з НАТО вважається участь українського миротворчого контингенту у складі багатонаціональних сил КФОР у Косово, що є предметом постійної уваги з боку керівництва нашої держави.
Сухопутні війська України як найбільш численний вид Збройних Сил України безпосередньо залучений до значної низки заходів співробітництва з НАТО, виконання поточних планів Програми "Партнерство заради миру", а їх військовослужбовці безпосередньо репрезентують Україну в спільних зусиллях щодо підтримання миру у Косово.
Досвід, набутий Сухопутними військами України у згаданій діяльності, дає підстави зазначити, що в теперішній час стан міжнародного військового співробітництва вийшов на якісно новий рівень розвитку партнерських стосунків, про що свідчить утворення стійких робочих стосунків між українськими військовослужбовцями та представниками збройних сил держав НАТО та країн-учасниць Програми "Партнерство заради миру".
Як відомо, Україна з 1992 року почала приймати участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій, що підтверджує дійсні наміри нашої держави щодо активного включення до колективних заходів збереження миру та стабільності, як у Європі зокрема, так і у світі взагалі.
З липня 1999 український контингент миротворчих сил розпочав свою діяльність в рамках заходів миротворчої операції КФОР у Косово.
На той час до складу контингенту увійшов 14-й окремий спеціальний вертолітний загін та 37-а окрема рота забезпечення (орз.) , загальною чисельністю 209 військовослужбовців.
З 25 серпня по 14 грудня 1999 року український миротворчий контингент дислокувався в Македонії, а з 14 грудня 1999 року було здійснено перебазування на американську базу "Бондстіл" (3,5 км від нп. Урошевац, Косово).
На початковому етапі, під час перебуванням українських миротворців в Македонії, були освоєні стандарти, вимоги та регуляції, що діють в країнах-членах блоку НАТО. Така діяльність торкалася як українських льотчиків, так і військовослужбовців 37 орз.
В 14-му окремому спеціальному вертолітному загоні (овз.) було проведено ретельне вивчення правил польотів на театрі бойових дій. Особлива увага приділялася обмеженню польотів за погодними умовами, які суттєво відрізняються від вітчизняних в бік погіршення. Пілоти засвоїли правила оформлення документації польотів за ступенем ризику, подання замовлень, правила радіообмежень та радіообміну. В зв'язку з дотриманням в авіації США низки особливостей щодо заходів безпеки польотів, виникала необхідність постійно уточнювати окремі важливі заходи діяльності з відповідними підрозділами штабу американської бригади.
Після короткотривалої підготовки українським пілотам доводилося здійснювати міжнародні польоти по перевезенню вантажів та пасажирів, в тому числі важливих посадових осіб, до Македонії, Албанії та Греції. Рівень виконання таких завдань отримав високу оцінку командуванням КФОР.
Досвід спільної роботи показав, що при підготовці наших пілотів необхідно більше уваги приділяти здійсненню польотів в міжнародному повітряному просторі за правилам ІКАО. Крім того, було порушене питання щодо призначення до штабу КФОР представника України, який мав би здійснювати координацію дій 14 овз.
Особливості підготовки 37-ї окремої роти забезпечення були обумовлені необхідністю виконання завдань по несенню служби на блок-постах, супроводженню конвоїв з населенням через територію, що контролюється ворогуючою стороною, а також проведенням піших і автомобільних патрулювань в зоні відповідальності роти.
Слід зазначити, що рота готувалась до виконання завдань згідно бойових статутів Збройних Сил України, але, як показала практика в реальних умовах, виникала потреба постійно виконувати своєрідні завдання, що вимагають крім загальновійськової бойової підготовки, володіння мистецтвом дипломатії, витримки, гнучкості, неупередженого ставлення до всіх етнічних меншин.
За короткий час, з урахуванням особливостей виконання завдань у своєрідних умовах, було досягнуто відповідного рівня підготовки особового складу, необхідного для належного виконання завдань за призначенням у зоні відповідальності.
Український контингент миротворчих сил (УКМС) у Косово такого складу проіснував до літа 2000 року. Відповідно до укладеної Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій щодо участі національних контингентів у міжнародній миротворчій операції на території Косово, Союзна Республіка Югославія, у складі українського контингенту відбулись істотні зміни. Протягом липня 2000 року, відповідно до спільного плану участі українсько-польського батальйону (УКРПОЛБАТу) у заходах міжнародної миротворчої місії у Косові, в районі виконання завдань була розгорнута українська частина спільного миротворчого батальйону.
На даний час до складу українського контингенту миротворчих сил (УКМС) у Косово входить українська частина УКРПОЛБАТу чисельністю 267 осіб, 4 офіцери зв'язку у штабі КФОР, а також 66 військовослужбовців 14-го окремого вертолітного загону. Останні завершують виконання миротворчої місії та незабаром повертаються в Україну. Українська частина УКРПОЛБАТу виконує завдання як частина польсько-українського батальйону у складі багатонаціональної бригади "Схід".
Національний контингент виконує завдання щодо контролю за пересуванням та підтримки безпеки пересування населення, контролю за перевезенням зброї, вибухових речовин та наркотиків, супроводженням дітей до шкіл, проведення конвою з сербським населенням через зону проживання албанців.
Крім того, особовий склад виділяється для виконання раптово виникаючих завдань, таких як проведення непланових конвоїв, надання медичної допомоги місцевому населенню, забезпечення безпеки та розвезення гуманітарної допомоги.
За невеликий термін перебування у Косово українські миротворці набули твердих навичок щодо готовності виконання завдань в складних умовах міжетнічного протистояння.
Ступінь професійної підготовки та мужності українських військовослужбовців зазнали випробувань 13 лютого 2001 року під час проведення конвою та вибуху міжетнічних суперечок у м. Штрпце, коли виникла реальна загроза життю представників поліції ООН. В таких обставинах український підрозділ прийняв рішучі заходи щодо евакуації поліцейських та угамування натовпу.
Важливо зазначити, що дії українських миротворців отримали позитивну оцінку та підтримку як серед сербського, так і серед албанського населення. Албанське населення муніципалітету м. Штрпце вважає український контингент єдиною силою, яка може зупинити терористичні акти зі сторони сербського населення. З іншого боку, представники сербської спільноти наголосили на тому, що вони довіряють українським військовим як таким, що спроможні зберегти безпеку косоварів-сербів.
Безпосередня участь національного контингенту УКРПОЛБАТу у згаданих подіях була високо оцінена командуванням багатонаціональної бригади "Схід". Група офіцерів, сержантів та солдатів отримали відзнаки командування бригади, а командир 1-ї спеціальної роти капітан Брезгунов Р.В. (начальник конвою) був нагороджений медаллю "За військову доблесть і честь" особисто командиром багатонаціональної бригади "Схід".
В той же час, аналіз даного випадку показав недостатню кількість сил та засобів миротворців в умовах загострення протистояння. В таких обставинах лише особиста стійкість та мужність солдатів і офіцерів стали на заваді розгніваному натовпу і не допустили ескалації конфлікту. Оцінка подій інциденту 13-го лютого внесла свої корективи до передбачення необхідності швидкого посилення конвою, а також вжиття інших заходів для оперативної стабілізації обстановки.
Іншою галуззю співробітництва України з НАТО є співробітництво в рамках програми "Партнерство заради миру". Програма ПЗМ є важливим елементом загальної структури європейської стабільності і безпеки, спрямованим на подальший розвиток і практичне поглиблен-ня стосунків НАТО з країнами-членами Ради Євроатлантичного партнерства, а також з іншими країнами організації з безпеки і співробітництва в Європі в галузі оборони, військового співробітництва та миротворчих операцій. Програма ПЗМ надає рівні можливості для всіх її учас-ників і, водночас, дозволяє кожному з партнерів розвивати взаємовідносини з НАТО в залежності від своїх інтересів та можливостей.
Після підписання Україною в 1994 році Рамкового документу програми ПЗМ, військовослужбовці Сухопутних військ України почали брати активну участь у навчаннях і заходах Програми. З 1995 року Сухопутні війська України активно включалися у навчання, які проводилися в рамках та в дусі ПЗМ.
Особливої уваги заслуговує двостороння українсько-американська серія навчань під умовною назвою "Щит миру", яка з 1996 року переросла в багатонаціональну та об'єднує навколо себе до 26 країн - членів НАТО та країн-партнерів ПЗМ.
Багатонаціональні навчання цієї серії бригадного рівня, переросли з тактичних в командно-штабні, а потім в командно-штабні за допомогою комп'ютерів та із залученням військ. Такі навчання щорічно проводяться на базі Яворівського навчального центру ПЗМ. Загальна чисельність особового складу, який залучається до навчань знаходиться в межах 1200-1600 чоловік.
Активну позицію у підготовці та проведенні заходів цієї серії займає керівництво 24-ї механізованої бригади 13-го армійського корпусу Західного оперативного командування, 1-ї механізованої бригади США національної гвардії Каліфорнії, Іллінойсу, Канзасу.
У 1997 році вперше у Сухопутних військах України було проведене навчання в рамках програми ПЗМ "Спільний сусід-97" (Кооператив нейбор-97). Навчання було позитивно оцінене військово-політичним керівництвом НАТО та України і створило добрі передумови для свого подальшого розвитку.
У 1998 році ми провели спільні українсько-німецькі командно-штабні навчання "Контанкт-96", на яке залучалися військовослужбовці 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Південного оперативного командування та 13-ї механізованої дивізії Бундесверу . Нажаль подальшого розвитку це навчання не отримало, хоча прогноз був позитивним, перспективний і багатообіцяючим.
Аналіз вищезазначених навчань показує, що вони мають велике значення для підготовки офіцерів, штабів і військ в освоєнні механізму планування миротворчих операцій і особливо операцій з підтримання миру.
У цьому напрямку важливі 3 аспекти:
1. Механізм здійснення спільних штабних процедур.
2. Набуття навичок роботи у багатонаціональних колективах.
3. Єдина мова спілкування.
Досвід проведення спільних навчань показав, що механізм здійснення спільних штабних процедур легко освоюється офіцерами і штабами, які залучаються до навчань. В подальшому здійснення спільних штабних процедур вже не представляє для них проблеми під час роботи в спільних штабах.
Разом з тим, відсутність попередньої теоретичної підготовки, невміння використовувати набутий під час проведення навчань досвід, а також відсутність перекладених на державну мову бойових статутів та навчально-методичної літератури країн-членів НАТО, не дозволило у повному обсязі підготувати рекомендації щодо здійснення спільних штабних процедур та доведення їх до офіцерського корпусу Сухопутних військ України.
При цьому вимоги сучасного дня і особливо практика участі підрозділів Сухопутних військ України у спільних операціях з підтримання миру у Косово (Союзна Республіка Югославія), Лівані, Сьєрра-Леоне, наочно показали необхідність розгортання такої роботи не тільки у військах, але й у військо - навчальних закладах.
Виходячи з цього ми змінили концепцію залучення офіцерів і штабів до багатонаціональних навчань, взявши за основу не хаотичне їх залучання, а конкретні підрозділи, які визначені до складу сил та засобів резерву ООН, а також ті, що залучаються для ротації у Косово (Союзна Республіка Югославія).
Добрим прикладом у цьому напрямку є спільні українсько-американські командно-штабні навчання за допомогою комп'ютерів "Щит миру-2001", де основний акцент зроблений на підготовку національних українського та польського контингентів батальйону нового складу для ротації у Косово (СРЮ) у склад багатонаціональної бригади "Схід".
Вперше при розробці навчання ми перейшли від абстрактного замислу навчання до замислу, який віддзеркалює конкретну обстановку в конкретному регіоні (багатонаціональна бригади "Схід"). При цьому, ми перенесли основні зусилля навчання зі штабів бригад (зменшили їх з двох до однієї) на низові ланки (шість штабів батальйонів планується розгорнути в повному обсязі та укомплектувати офіцерами і сержантами за принципом, якій прийнятий у НАТО - по 25 чоловік у кожному). Вперше робота за допомогою комп'ютерів буде здійснена не в штабах батальйонів, а в штабах рот.
Польова частина навчання буде завершена до сертифікації українського національного контингенту щодо перевірки готовності офіцерів, сержантів та до виконання завдань.
Що стосується ВВНЗ то тут необхідно відзначити ті позитивні кроки, які зроблені Міністерством оборони України. Так при Національної академії оборони України почали функціонування Курси з підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів, на яких керівному складу об'єднань, з'єднань, частин та підрозділів на протязі трьох тижнів читаються лекції та проводиться польова гра з методики здійснення спільних штабних процедур.
В керівних документах з підготовки та проведення Збройними Силами України операцій (бойових дій) відпрацьовані розділи - "миротворчі операції".
На протязі останніх декілька років у Збройних Силах України розгорнута робота з впровадження в практику підготовки військ принципів і норм міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів). Рішенням Міністра оборони України в систему професійної та командирської підготовки генералів та офіцерів, а також у програми бойової підготовки родів військ та спеціальних військ включені розділи з вивчення механізму впровадження принципів і норм міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів). Це ж саме стосується системи роботи штабів оперативної та тактичної ланок при плануванні та здійсненні операцій і бойових дій, а також навчання військ. Більш того, у командуванні Сухопутних військ розпочата робота з відпрацювання Настанови щодо застосування у Збройних Силах України норм міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).
Що стосується навичок роботи в багатонаціональних колективах, то аналіз участі українських офіцерів у багатонаціональних штабах та під час проведення навчань в рамках та у дусі Програми ПЗМ показали, що за своєю професійною підготовленістю вони не створюють проблем при виконанні функціональних завдань і сприяють формуванню добропорядного середовища у військових колективах.
Разом з тим повинен зазначити, що поруч з позитивними явищами ми маємо і ряд проблем. Так, нажаль, англійська мова, як єдина мова спілкування, ще не стала у Сухопутних військах основним предметом навчання і підготовки офіцерів. Сьогодні ми маємо відчуваємо велику потребу в англомовних офіцерах, особливо при відрядженні їх за кордон для вирішення завдань Програми ПЗМ. Нажаль умови навчання та система вивчення англійської мови у військах ще не дозволяють якісно та своєчасно відпрацьовувати спільні заходи та оперативно вирішувати спільні проблеми.
Ведучи мову про досвід участі Сухопутних військ України в Програмі ПЗМ, не можна не торкнутися проблем Яворівського навчального центру ПЗМ. В наших стосунках стало доброю традицією розглядати ці питання тому, що Яворівський навчальний центр протягом останніх років зосереджує на собі все більше уваги.
Головним, що нам бачиться в його створенні, це спроможність навчання як національних офіцерів, так і представників збройних сил країн Східної Європи та Закавказького регіону спільним багатонаціональним процедурам планування та керівництва військами під час здійснення миротворчих операцій, а також підготовка національних контингентів для дій у складі багатонаціональних миротворчих сил. Крім того, як варіант, навчальний центр може бути використаний для відпрацювання бойової злагодженості підрозділів та частин країн-членів НАТО. Практично, інфраструктура, яка створена там, дозволяє виконувати ці завдання. Разом з тим, ми ведемо роботу щодо створення на базі навчального центру комп'ютерного моделювання, яке значно розширить спектр завдань що вирішуються.
При цьому слід зазначити, що починаючи з квітня 1999 року, коли 232-й (Яворівський) загальновійськовий полігон 1-ї категорії Західного оперативного командування отримав статус навчального центру ПЗМ, нам так і не вдалось його використовувати в повному обсязі згідно завдань, які покладаються на такі військові організми. Разом з тим, значно зміцнена законодавча база його існування. Так, у жовтні 1999 року була розроблена та затверджена концепція розвитку та використання навчального центру. У лютому 2000 року урядом України прийнятий Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на територію України". У 2001 році ратифікована Угода між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру" щодо статусу їхніх збройних сил.
На протязі 1999-2001 років практичні зусилля Яворівського навчального центру ПЗМ були зосереджені на:
підготовці українських національних контингентів до ротації 1 українсько-польського окремого спеціального батальйону у Косово (Союзна республіка Югославія);
проведенні спільних заходів з підготовки штабів та підрозділів українського та польського національних контингентів батальйону нового складу;
підготовці та проведенні заходів двостороннього співробітництва, у т.ч. навчань у рамках і в "дусі " Програми ПЗМ;
підготовці та проведенні планових заходів оперативної та бойової підготовки військ Західного оперативного командування;
удосконаленні організаційно-штатної структури та інфраструктури навчального центру.
Життя, що не стоїть на місці, постійно редагує існуючі плани. Зустрічі двосторонньої українсько-американської робочої групи, які проводились у 1998-2000 роках на рівні заступників міністрів оборони України та США (доктор Уорнер - генерал-полковник Шуляк П.І) внесли свої корективи до концепції розвитку та використання навчального центру. Так, ми відмовились від перебудови об'єктів польової бази навчального центру під стандарти НАТО, не розгорнули роботи щодо створення умов для автономного перебування підрозділів та військової техніки.
Основні зусилля щодо створення навчального центру були направлені на удосконалення його інфраструктури, на що, за допомогою міністерства оборони США з 1995 по 2000 роки було використано до 3 849 тис. дол. США.
Крім цього, в рамках ПЗМ Сухопутні війська України з лютого 1995 року беруть участь у Процесі плану-вання та оцінки сил (ППОС), які виділяються країнами-партнерами для участі у Програмі ПЗМ.
ППОС базується на досвіді НАТО у галузі оборонного планування та являє собою механізм, за яким всі країни НАТО щорічно планують та оцінюють власні сили, що виді-ляються для участі у спільних заходах Альянсу. ППОС дає змогу враховувати особливості ситуації, яка склалась у кож-ній окремій країні-партнері та в її збройних силах, а також надає можливість визначити потреби у формуванні та допідготовці сил та засобів, виділених для участі в ПЗМ, з метою досягнення їхньої сумісності з силами НАТО та здатності діяти спільно під час проведення миротворчих операцій. Адже головна мета впровадження ППОС полягає в досягненні взаємосумісності і прозорості між членами Альянсу та Партнерами.
Однак, основною проблемою досягнення цілей взаємосумісності для підрозділів та штабів Збройних Сил України залишається відсутність фінансування. Реалізація більшої частини цілей потребує заходів не тільки організаційного, але і технічного характеру, проведення яких неможливе без відповідних витрат.
Аналіз участі Сухопутних військ України у заходах військового співробітництва за 1994-2000 рр. показує, що за цей термін Сухопутні війська України досягли певних успіхів у налагоджені, в рамках програми ПЗМ, тіснішого співробітництва з сухопутними військами інших країн. Головним напрямком такого співробітництва стала участь Сухопутних військ України у заходах оперативної та бойової підготовки миротворчої спрямованості.
Відносно можливості України щодо участі в майбутніх миротворчих операціях НАТО в рамкам Хартії "Про особливе партнерство" необхідно відзначити, що за своїм технічним потенціалом і фаховою підготовкою українські підрозділи спроможні діяти в будь яких кліматичних умовах. Прикладом тому можна привести участь наших підрозділів в наступних миротворчих місіях: Місії ООН у Лівані - 3 окремий інженерний батальйон чисельністю 650 військовослужбовців і 240 одиниць техніки, чи Місія ООН у Сьєрра-Леоне: 4 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон чисельністю 524 військовослужбовця і більш 500 одиниць техніки та 20 окремий вертолітний загін чисельністю 110 чоловік. Але при цьому така участь може бути успішною тільки за умови вирішення дуже складного питання для України на цей час - фінансування.
В якості висновку необхідно зазначити, що співробітництво України з НАТО в рамках програми ПЗМ виходить далеко за рамки суто двостороннього формату відносин. Воно є важливим компонентом системи європейської безпеки. Немає сумніву і в тому, що подальший розвиток плідних та взаємовигідних відносин Міністерства оборони України з Альянсом буде вагомим внеском у справу зміцнення миру і стабільності на європейському континенті.
Віктор ГУДИМ
генерал-лейтенант,
Начальник штабу - перший заступник
командувача Сухопутними військами України
http://old.niss.gov.ua/book/Perepel/006.htm |
