5 лютого вісьмох українських бійців обміняли на дев'ятьох терористів. Усі — важко поранені. Їх лікували в донецьких лікарнях. Першу ніч після полону звільнені провели в лікарні Краматорська. Потім їх перевезли до військових госпіталів.
— Обміном займалася Служба безпеки, — розповідає волонтер Віктор Майстренко. — Постійно возимо нашим полоненим у Донецьк медикаменти, одяг і їжу. Збирають волонтери в Києві.
Серед звільнених 32-річний Іван Шостак. Потрапив у полон 20 січня в Донецькому аеропорту.
— Диво, як Іван із такою раною виліз з-під завалів, — каже телефоном дружина бійця 32-річна Наталія Шостак із села Гречаники Переяслав-Хмельницького району на Київщині. — У нього дуже порвана рука. Лікарі старалися, щоб її зберегти.
Батьки Шостака живуть у селі Мала Загорівка Борзнянського району на Чернігівщині.
— Повєстки сину не було. Йому просто подзвонили додому. Кажу, як нема повєстки, то, може, не йди, бо діти малі. Він говорить: діди наші воювали і я пойду, — розповідає мати Валентина Петрівна, 53 роки. — З аеропорту нам дзвонив. Каже: снайпера стріляють, нема де сховатися. У нього зламана нога й дуже поранена рука. Зробили дві операції в донецькій лікарні. Його привалило плитою. Розказує: очнувся, лежу під плитою. Почав вилазити. Виліз босий, берці там лишив, одежу всю обірвав. 20го їх взяли у полон. За пару днів подзвонив нам. Каже, що ловко відносилися. Приносили їжу, булочки і йогурт із магазіна, купили мобілку. Питав, що кажуть у новинах, чи будуть міняти. Ми писали і до президента, і в СБУ. Коли його обміняють, не знали. Вечір був, я вийшла з хати. Заходжу, а чоловік аж світиться. Каже: тобі новость сказать? Питаю — за Ваню? Він говорить, що вже забрали з плєна. Ми ждали новості до дванадцяти ночі, коли повтор буде. Хлопців показали, а Ваню нє. Півтора року сина не бачила. Коли викликали в армію, то приїхати попрощатися не встиг.
— Поки син був у лікарні, дзвонив кілька разів. Сказав:"Мамо, в мене все добре, ти не переживай, я ще буду бігати". Не ми його заспокоювали, а він нас, — розповідає 52-річна Галина Стовбан із Калуша на Івано-Франківщині. Її 23-річного сина Станіслава також звільнили з полону бойовиків. У Донецькому аеропорту його привалило плитами. Через важкі травми донецькі лікарі ампутували бійцеві ліву ногу. — Коли їх плити привалили, вони з хлопцями ще півтори доби відстрілювалися. Той без руки, той без ноги. Батько йому дзвонив біля дванадцятої ночі 20 січня. Щось відчував, набрав поговорити. А Станіслав каже, що його плитою привалило. 21-го зв'язок пропав. Потім нам подзвонила волонтер Таня Ричкова. Сказала, що син у полоні — живий, поранений, у лікарні.
http://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_zvilnili-z-polonu-poranenih-bijciv/608695