21/11/2014

Про цього героя розповідає «Високий Замок». 19-річний хлопець зі Старого Самбора на Львівщині живе мрією - якнайшвидше придбати багатофункціональний протез на праву руку, щоб мати змогу допомагати побратимам у зоні АТО. Зокрема, друзям з добровольчого батальйону «Айдар», у складі якого воював проти окупанта. Рятуючи бойових друзів, потрапив у полон і позбувся правиці - її сокирою відрубали сепаратисти за те, що на ній був патріотичний напис... Нині Василь Пелиш уже допомагає бойовим товаришам - незважаючи на негаразди зі здоров'ям, разом з іншими волонтерами возив на Луганщину термобілизну, тепловізор, форму...

Після закінчення школи Василь вступив до аграрного університету, хотів стати землевпорядником. Був на Євромайдані. Марив військовою службою. Казав матері: як прийде повістка в армію, щоб  не думали її десь ховати. Чи не з перших днів був в «Айдарі», куди влилися його друзі з Майдану, брав участь у визволенні від терористів багатьох населених пунктів Донбасу. Дивувався, коли згодом в одному з військкоматів офіцер-чинуша запитував: «А що таке «Айдар»?

Біда з Василем сталася 26 серпня. У боях під Новосвітлівкою важко поранили його товариша. Хлопці взялися везти його до найближчої лікарні у Хрящуватому. По дорозі потрапили у засідку «колорадів». Їхню машину обстріляли з підствольних гранатометів, потім у неї вцілив танк. Отямився, поранений, коли довкола все горіло. З живих, що їхали у салоні, залишився лише сам. Стікаючи кров'ю, відповз від підбитої машини, в якій вибухали боєприпаси. Думав і себе підірвати гранатою, щоб не потрапити у руки ворога. А потім вирішив пробиратися до своїх. Пошкутильгав до найближчої позиції, думав, що там - українські бійці. Побачивши людей з автоматами, крикнув: «Я - свій, з «Айдару»!». А йому у відповідь: «Да какой ты, на х..., свой?». «Свої» виявилися бойовиками. Подумки приготувався до розстрілу. А його, хоч волів краще померти, узяли в полон. Били прикладами по всьому тілу - так що відчував кожну кісточку. Здерли одяг і аж заскреготіли зубами, коли на правій руці Василя побачили ненависне їм татуювання «Слава Україні!». Його галичанин зробив місяць перед тим, у художників з Майдану (на лівій руці намалювали тризуб). Мама була категорично проти цих наколок, переживала, що ними Василь на фронті може видати себе. Ніби відчувала, що станеться лихо... 
Уздрівши гасло на руці полоненого «айдарівця», один з терористів витягнув з танка сокиру, шарпнув Василя за руку і рубанув по ній майже при плечі. Скривавленого хлопця бойовики кинули на танк і відвезли у своє розташування, де місяць знущалися з нього. Цивільні медики, які зашивали обрубану руку, ледь не мліли від побаченого, дивувалися стійкості українського солдата. Згодом терористи обміняли Василя на одного з родичів свого ватажка. 
Про цей період у своєму житті Василь воліє не згадувати. Думає про тих, хто на фронті. Ось-ось впаде сніг, і нашим хлопцям на передовій потрібні будуть білі маскувальні халати. Можливо, якась швейна фабрика узялась би за їх масове виготовлення. Він готовий їх доставляти у гарячі точки, до своїх «айдарівців». Тільки-но зажили рани, їздив до бойових друзів з теплим одягом, іншими потрібними речами. А ще змушений був півтори тисячі кілометрів пертися у те пекло, щоб у своїх командирів взяти довідку про те, що є учасником бойових дій, що на фронті отримав поранення. Відрубана рука не є для чиновників аргументом...
Одна Голгофа для Василя була на війні, інша - у мирному житті. Ледь чи не на кожному кроці стикається з бюрократичною байдужістю. Чужий біль чиновників не болить. Спробуй виробити отой статус. Особливо нестерпно було, коли від одного з медиків, в якого цікавився сучасними біонічними протезами, почув: «Нічого у тебе з протезом не вийде. Тобі достатньо буде вчепити гак, щоб міг пакет тримати...».
Але є на світі добрі люди. Один з київських фахівців, оглянувши Василя, обнадіяв: західна медицина дозволяє продовжити нервові закінчення на обрубаній руці, встановити багатофункціональний протез, на якому за командою організму можуть згинатися штучні пальці. Коштує цей апарат недешево - до 200 тисяч доларів...
Після першої публікації про Василя у «Високому Замку» заробітчани з Італії через добродійку Анну Шевченко передали його родині і свій посильний внесок. Надіємося, відгукнуться інші читачі.

Допоможімо Василеві Пелишу!
Телефони рідних: мати, пані Тетяна - 097 212 33 43, батько, пан Ігор - 067 673 34 63.