Патруль на Абіджан

Зведення спостерігачів із сусіднього з Ліберією Кот-д’Івуару на той час не були втішними: численні жертви серед мирного населення, перетинання кордонів незаконними бандформуваннями, більше мільйона біженців у сусідні Ліберію, Гвінею, Малі, Буркіна Фасо та Гану. Все свідчило про те, що конфлікт у цій країні далекий від урегулювання.

Наприкінці 2010 року в Кот-д’Івуарі відбулися президентські вибори, які спричинили гостру політичну кризу і, як наслідок, громадянську війну. У ході спільної операції ООН і французьких військ Лоран Гбагбо був усунений від влади, новим президентом став Алассан Уаттара. Миротворці українського підрозділу, які входили до складу сил миротворчого контингенту ООН у цій країні, також були задіяні у стабілізації обстановки та відновленні миру та спокою в цій державі.

Мені довелося побувати у Котд’Івуарі та написати про рішучість дій наших миротворців у стабілізації тамтешньої ситуації.

У день того перельоту пара вертольотів 56-го ОВЗ місії ООН у Ліберії вирушила до кот-д’івуарійського аеродрому «Буаке», на якому базувалася наша група авіаційної підтримки сусідньої Місії ООН. За півгодини польоту мені згадався інструктаж найпершої групи вертолітників, яку готували до відправки у країну, охоплену полум’ям збройного протистояння.

— Хлопці, маршрут руху пролягає по визначених точках, — по-військовому коротко пояснював льотчикам представник місії ООН. — Час польоту — близько трьох з половиною годин. Ситуація у країні складна, але контрольована.

Проте небезпека перельоту полягала в тім, що в точці перетинання кордону, за оперативними даними спостерігачів місії ООН, рештки регулярної армії Гбагбо, чатуючи в засідці на українські вертольоти, могли використати «Стінгери». Тож цього треба було уникати, облітаючи це місце південніше. А далі рухатись за маршрутом до аеродрому базування українських вертолітників.

«Скільки ще до кордону?» — написавши олівцем на папері, запитав я бортового авіаційного техніка, адже марно було перекрикувати гуркіт двигуна бойового Мі-24.

У відповідь той показав на пальцях три рази по п’ять. Отже, від небезпечного місця було лише чверть години льоту. Проте члени екіпажу були спокійні, не виявляли жодних ознак нервування.

Діставшись аеродрому «Буаке», ми нарешті наступного дня змогли вирушити до місця найзапеклішого протистояння в тій політичній кризі — економічної столиці Кот-д’Івуару Абіджана.

Про членів екіпажів, які виконували завдання в ході операції місії ООН у Абіджані під час кульмінації протистояння між прихильниками двох президентів, треба писати окремо. Адже для них все почалося на місяць раніше.

…Вже за тиждень роботи в північній частині Кот-д’Івуару, підконтрольній новообраному президенту, наші льотчики отримали завдання дістатися Абіджану для надання оперативної підтримки силам місії ООН у проведенні операції щодо стримування збройного протистояння.

Отримавши плани польотних завдань на найближчі два дні та взявши курс на Абіджан, вертолітники вирушили до французької бази «Лікорн». Згодом екіпажі планували повернутися на аеродром у Буаке. Але тліюча громадянська війна внесла корективи.

Саме в ті дні ситуація в Абіджані загострилася, тож командування сил Місії ООН вирішило залишити наші вертольоти на базі «Лікорн». У місті палали фабрики та магазини, процвітало мародерство, скрізь було чути постріли.

— Перші дні перебування на французькій базі було важко, адже ми знаходилися у режимі постійної готовності та не відходили від вертольотів ні на крок, чекаючи команди на зліт, — згадує ті події командир вертольота Мі-24 Руслан М.

Кожного ранку екіпажі отримували від керівництва сил Місії ООН найоперативнішу інформацію, відповідно до якої командування 56-го окремого вертолітного загону ставило польотні завдання.

— Під час польоту працювали по координатах, що надходили зі штабу місії та постійно оновлювалися. Тому польотне завдання, як правило, корегувалося вже в повітрі, що додавало проблем, — розповідає командир вертольота Мі-24 Володимир Б.

Оперативність виконання завдань була настільки високою, що льотчикам вже у польоті доводилося вводити координати в навігаційну систему та облітати Абіджан за новими координатами.

Після чотирьох днів повітряної розвідки, виконуючи завдання командування миротворчих сил ООН, два вертольоти Мі-24 обстріляли з гармат військову техніку і склад зі зброєю сил Гбагбо в Абіджані. Дії українських вертольотчиків мали продемонструвати готовність військ ООН застосовувати зброю для самозахисту, захисту мирного населення та рішучість намірів щодо підтримання миру.

Згодом в Абіджані відбувся імпровізований парад, під час якого близько сотні одиниць автомобільної та військової техніки з абревіатурою ООН великою колоною проїхали центральними вулицями міста, демонструючи свою перемогу. При цьому пара українських вертольотів Мі-24 прикривала це дійство з повітря, одночасно беручи в ньому участь. Згодом вони повернулися на місце постійного базування летовище «Буаке».

Проте в наших миротворців, попри напружений ритм польотів, залишилися лише добрі згадки про ті часи. Запам’яталося їм і те, як французькі військові «знімали шляпи» не лише вражені майстерністю наших пілотів, а й грізними Мі-24. Вони вважали за честь сфотографуватися біля них на згадку про те, як спільними зусиллями Місії ООН було внесено відчутний вклад у мирне врегулювання ситуації у Кот-д’Івуарі.

Вадим КОВАЛЬОВ, «Народна армія»