Африка -  слово, яке не залишить жодну  людину байдужою і яке у більшості із нас народжую в уяві картину безкрайніх джунглів та диких тварин.
У мене це слово викликає спогад, пов'язаний з першими хвилинами знаходження на цьому континенті. Літак прилетів у аеропорт Кіншаса, столиці Демократичної Республіки Конго під вечір. Я вийшов із літака і почав спускатись по трапу вниз і раптом мені здалось що я потрапив під велетенський вентилятор, котрий дув мокрим і гарячім повітрям як із парної. За кільки секунд я спітнів і весь мій одяг став вологим. Всім пасажирам сказали не відходити від літака і чекати розвантаження багажу, який кожен повинен забрати особисто. В наступні кільки хвилин сонце раптово зникло з обрію і настала темрява. Виявилось що сутінки у тропіках тривають тільки кілька хвилин, а далі тильки темрява…
Ще один цікавий спогад, а на той час небезпечний випадок стався зі мною у селищі Малемба Нкулу. Групу військових спостерігачів ООН, якою я керував, було розміщено у приміщеннях, які належали місцевій католицькій церкві. Приміщення дістались нам занедбаним  і ми потроху робили косметичний ремонт щоб привести його у житловій стан. Оселя складалась із великої кімнати, яку ми переобладнали в офіс ООН, приміщення для радіозв’язку та акумуляторів, кількох житлових кімнат та кухні. Зрозуміло, що в першу чергу ми відремонтували велику кімнату і у нас з’явилась можливість збиратись разом не тільки для службових нарад, але і для відпочинку. Одного дня після повернення із патруля ми перевдягнулись у цивільну форму та змінили військові берци на сандалі та зібрались у великій кімнаті. Після повернення із патруля до одного із віддалених селищ ми обмінювались інформацією та враженнями щодо поїздки та спілкування із місцевим населенням. Раптом я помітив, що офіцер із Єгипту, який сидів у кріслі напроти мене змінився в обличчі і промовляючи «сер…сер…» та показуючи рукою на щось праворуч від мене, заскочив ногами на крісло. Я повернувся праворуч і поруч від себе на відстані 60 -70 см побачив великого скорпіона. До того часу я бачив скорпіонів тільки у кінофільмах, де вони нападали у «бойовій стойці» - саме у такому стані і рухався той скорпіон до мене. Не буду вдавати із себе розважливого героя із залізними нервами… в наступну мить я якимось чином опинився на журнальному столі. Офіцер із Буркіна-Фасо, який в цей час знаходився у протилежній частині кімнати, побачив цю ситуацію, схопив лопату і розрубав скорпіона навпіл. Цей випадок був не поодинокий і в наступні кілька тижнів скорпіони регулярно заповзали у наше приміщення. Розпитавши місцевих жителів, ми зрозуміли причину таких частих відвідувань скорпіонами нашої оселі. Виявилось, що будівля, в якій ми оселилися, довгий час була не жила і скорпіони проклали через неї «стежку». Під час ремонту ми закрили будівельним розчином кільки отворів та щілин у стінах і такім чином перекрили скорпіонам їхній звичайний шлях. Приблизно місяць ми знаходились у постійній анти-скорпіоновій готовності, а потім вони зникли. Напевно, знайшли іншу «стежку»…
Цей випадок навчив мене бути обачливим у невідомій місцевості і в подальшому це кілька разів ставало мені у нагоді.
Згадуючи Африку, я час від часу читаю вірш, написаний моєю дружиною, і мені здається, що кожен із нас хто був на цьому далекому континенті знайде у ньому свої спогади про ті часи.
Я миротворец!

Знойное солнце, земля цвета меди,
И крик дикой птицы в ночи,
Мошка’, скорпионы : укус их смертелен,
Здесь полог из сетки может спасти.

Я миротворец, заброшен судьбою,
В далекой и жаркой стране
Людей защищаю от смерти и боли,
Что войны приносят везде.

Мой дом далеко, голос милой не слышен,
Письмо не напишет тебе.....
И только во сне, твой образ любимый
Приходит так часто ко мне.

Мы выстоим, выживем, верь мне
В этой жестокой борьбе
Домой мы вернемся живыми,
Так жаль... но наверно не все...


DRC, MONUC, 2002-2003
Ігор та Ольга Пастушини.