Украинские миротворцы в Демократической Респубике Конго
Мені 23 роки і я бачив смерть 6 млн співвітчизників, - житель ДР Конго
19 СІЧНЯ 2019
Під час виконання своїх службових обов’язків українські миротворці взаємодіють з представниками десятків інших національностей, які представляють тут різноманітні гуманітарні організації, несуть службу у складі національних контингентів, а також з місцевим населенням.
Так сьогодні свою історію нам розповів цивільний працівник аеродрому міста Гома, де дислокується частина гелікоптерів українського контингенту. Юнак побажав залишитись анонімним і попросив не виставляти його фото у мережу інтернет: "ніколи не знаєш до яких наслідків може призвести та чи інша дія" - пояснив він. "Тут, в Африці, для тебе ж краще бути трохи параноїком (сміється)".
"Знання історії - не найсильніша моя сторона і я не знаю всіх подробиць, але мені боляче думати про долю мого народу. Мені всього 23 роки, за які я бачив смерть шести мільйонів своїх співвітчизників. Я пережив Першу Конголезьку війну, геноцид, який перекинувся з сусідньої Руанди, а потім і Другу Конголезьку війну. Але найгірше не це, найгірше - те, що люди досі вмирають: від хвороб, не маючи змоги отримати професійне лікування чи належно харчуватись, від місцевих бойовиків, котрі гвалтують, грабують, вбивають, забирають людей в рабство". Моя країна змінювала назву безліч разів: вона була Королівством Конго, була бельгійською колонією, була Заїром, зараз це Демократична Республіка Конго і тепер важко зрозуміти що в цій історії правда, а без історії нація як дерево без коріння. Демократична Республіка Конго - надзвичайно багата природніми ресурсами країна: тут є золото, дорогоцінні камені, безліч цінних мінералів, серед яких - найбільший у світі запас колтану - мінералу, без якого неможливо було б створити більшість сучасних гаджетів. Це друга найбільша держава в Африці, площею, як третина Європи - вона могла б бути світовою державою, але її багатства стали її прокляттям. Безліч гравців хоче контролювати ці ресурси, в тому числі - руками бойовиків, тому моя країна - це поле бою, який ніколи не закінчується".
Після запитання щодо віри у краще майбутнє, очі нашого співрозмовника загоряються надією: "Звісно я вірю! Я давно міг би переїхати до більш безпечної та багатої держави з кращими перспективами, але я люблю свою країну і вірю в неї. Місія ООН тут лише посилює цю віру. Не можу говорити за всіх конголежців, проте особисто мені спокійніше, коли поруч присутні миротворці або коли я бачу в небі ваші гелікоптери. Зараз виведення миротворців могло б породити новий спалах насильства, але я вірю, що колись настане час і моя країна стане мирною територією, де пануватимуть закон і порядок, як це сталось в Ліберії, мир до якої принесли в тому числі і українські миротворці. Я дуже сподіваюсь на саме такий сценарій і в нашій країні. До того ж часу саме ви є силою, яка забезпечує тут хоч якусь стабільність".
"Я чув про війну між Росією та Україною, чув, що частина вашої Батьківщини окупована. І в той же час ви тут, допомагаєте нам, виконуєте свій обов’язок перед міжнародною спільнотою. За це ми перед вами у невідплатному боргу. Ви як ніхто інший знаєте ціну свободі і, мабуть, тому працюєте так віддано, щоб принести її і нам. Працюючи тут, на аеродромі, я чую, як про вас відгукуються інші контингенти - у вас сильний авторитет".
На прохання навести приклад, хлопець розповів наступну історію: "ну, зовсім нещодавно, я чув розмову солдат, які разом зі своїм підрозділом чекали на передислокацію в якесь інше місце. Один з них запитав чиїми гелікоптерами вони перелітатимуть. Коли йому відповіли, що українськими, він сказав "Хвала Аллаху" (сміється). Повірте, те, що тут працюють десятки національностей, які розмовляють безліччю мов, але з вами вітаються словами "Слава Україні", не спроста".
Помічник командира 18 окремого вертолітного загону по зв’язкам зі ЗМІ Андрій Остапюк
