Украинские миротворцы в Югославии
 

Спогади командира 240 осб (УКРБАТ-1) полковника Мовчанюка С. ,,ПОДII в н.п. СРЕБРЕНИЦЯ та н.п. ЖЕПА, БОСНIЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА, 1995рiк"

Минуло понад 20 років з моменту масового вбивства (геноциду) боснійських мусульман в м. Сребрениця 11-13 липня 1995 року і захвату н.п. Жепа 25 липня 1995 року. Цього часу було достатньо, щоб керівництво країни і Збройних Сил спокійно могли б розібратися,не замовчуючи та не ігноруючи важливість подій того часу. Ми,які колись носили вiйськову форму, представляючи незалежну Україну в складі миротворчого контингенту ООН під час війни в Боснії і Герцеговинi, опинились,скоріше за все, використаним та забутим «матеріалом», таке в свій час проходили «афганці», а зараз проходять миротворці, не виключаю, що в майбутньому це може торкнутись воїнів АТО. Приклад зi збитим американським льотчиком над Боснією і готовність країни, так би мовити-винищити всіх, навіть заради одного військовослужбовця, безумовно заслуговує поваги та є зразком поведінки сильного.

2-го липня 1995 року я прийняв справи та посаду командира 240-го окремого спецiального батальйону (УКРБАТ-1), та мав вже достатній досвід, отриманий за рік служби в секторі Сараєво. На той час повним ходом йшла чергова хвиля напруги між ворогуючими сторонами в Боснiї, починався активний наступ армії боснійських сербів. Згідно Директиви Президента Республiки Сербської Р.Караджича N11 «Про повну ліквідацію мусульман в анклавах Сребрениця, Жепа, Горажде» армія боснійських сербів атакувала н.п. Сребрениця і Жепа в першій половині липня 1995 року. Згідно Мандата Ради Безпеки ООН УКРБАТ-1 виконував завдання, дислокуючись у ТРЬОХ ДЕМІЛІТАРІЗОВАНИХ ЗОНАХ ООН: командування, штаб і частина підрозділiв – в мусульманському анклаві Сараєво (казарми ТІТО); НА ВIДСТАНI 90 км від Сараєво в мусульманському анклаві Жепа – вела спостереження, охороняла та обороняла об'єкти 2-га спеціальна рота на 2-х чек–поїнтах і 7-ми спостережних пунктах; НА ВIДСТАНI 100 км від Сараєво в мусульманському анклаві Горажде – вела спостереження, охороняла та обороняла об'єкти 3-я спеціальна рота на 3-х чек-поїнтах і 2-х спостережних пунктах. А також у відриві від бази батальйону в районі аеропорта Сараєво на сербській території в н.п. Ілліджа, розташовувався посилений взвод 1-ї спец.роти. Та в північно-західному напрямку від Сараєво в населеному пункті Кривоглавці розташовувалися два відділення 1-ї спец.роти, якi виконували завдання по контролю над пунктами збору озброєння воюючих сторін. Саме ці невеликі підрозділи першими потрапили під удар боснійських сербів у кінці травня 1995 року, були оточені та повністю блоковані. Знаходячись під загрозою повного знищення, деякі миротворцi, включаючи командира 1-ї спец.роти підполковника Крючкова В., були побитi, обеззброєні, оголошені заручниками. В діях сербських військових по відношенню до миротворців переважала неповага,нахабство, хамство і грубість. Через деякий час з'явилася інформація, що українських миротворців вивезли в населений пункт Пале і пiсля звiльнення вiдправили в м.Загреб. Вважаю, що особовий склад 1-ї спец.роти діяв гідно і правильно, виявив витримку та мужність. Блакитний берет миротворця і тільник ніхто не осоромив.

Не кращою була й ситуація в 3-х кілометровій зоні безпеки навколо Горажде, де в останніх числах травня сербські військовослужбовці захопили в заручники 15 українських миротворців, військову техніку та озброєння. В свою чергу, боснійські мусульмани намагались так само захопити українців, виставити заручникiв живим щитом перед наступаючими підрозділами боснійських сербів. Ситуація була доведена до межі та була непередбачуваною. Таким чином, українські миротворці опинились під тиском та загрозою з боку обох воюючих сторін.

Всупереч обставинам, завдання виконувалися солдатами та офіцерами на високому рівні, в найскладніших умовах під шквальним артилерийсько-мінометним вогнем боснійських сербів як в Жепі, так і в Сараєво. Саму столицю постiйно обстрiлювали сербськi снайпери. Чимало втрат понесли французькi миротворцi. Вiд батальону щодня видiлялася антиснайперська мiсiя на чолi з офiцером, ризик опинитись в зоні враження з боку сербських снайперів був величезний, але екіпажі діяли професійно та забезпечували виконання домовленостей щодо припинення вогню в 20-и кілометровій зоні на відповідних напрямках. Особливо хочу відмітити: підполковника Сухан І., майора Бондар І., майора Кулеш А. Неодноразово УКРБАТ-1 забезпечував життєдіяльність міста Сараєво, українські миротворці охороняли і допомагали місцевим робочим в ремонті водогону, ремонті електромереж та трамвайних колій. У відносно спокійні періоди батальйоном виділялися конвої для супроводу гуманітарних і продовольчих вантажів. Облога Сараєво тривала майже 4 роки з квітня 1992 року по лютий 1996 року. Територія бази батальйону не раз потрапляла під мінометний обстріл, під час одного з них командир РТО підполковник Атанесян А. отримав осколкове поранення ноги, було частково пошкоджено техніку, казарми та штаб батальйону. Засоби індивідуального захисту (бронежилет та металева каска) були обов'язковими для пересування на відкритій місцевості. Згадую що найгарячишим для Жепи був період з 1 липня по 20 липня 1995 року. З початку місяця інтенсивність обстрілів анклаву збільшувалася щодня. Після того, як Сребрениця була взята сербськими формуваннями по прямій до Жепи залишалось приблизно 60 км, відповідно командуванням боснійських сербів головнi сили було зосереджено саме в цьому напрямку. В той час я лише частково володiв інформацією з різних джерел про ВБИВСТВО МУСУЛЬМАН В СРЕБРЕНИЦI 11-13 липня 1995 року. Було незрозуміло, чому командування сектору довгий час не інформувало про наслідки атаки сербських формувань в Сребрениці? Чому не було проведено зі мною, командиром батальйону (чий підрозділ знаходився в безпосередній близькості від Сребрениці) аналізу дій командування голландського батальйону, який відповідав за демілітарізовану зону Сребрениця? Справа в тому, що голландський батальйон не зміг запобігти різанині місцевого населення, в наслідок цього загинуло близько 7 тисяч мусульман. Причин прорахунків та наслідків своєчасно не було доведено до командирів та штабів батальйонів. Ніяких окремих розпоряджень і наказів зі штабу сектора я не отримував. Цей неприємний факт замовчування так і залишився без відповіді впершу чергу з боку Командувача сектором Сараєво генерала Гобілліарда Х., Впродовж двох днів пiсля Сребреницi була атакована Жепа. Інтенсивність обстрiлів збільшувалась і загроза життю мирного населення та миротворців зростала. Рельєф місцевості дозволяв сербським підрозділам, якi зайняли позиції на вершинах гір, вести спостереження та безперешкодно здійснювати обстріли території Жепи та 2-ї спец.роти, які розташовувалися в долині. Всi дороги були заблокованi пiдроздiлами боснiйських сербiв, мiнувались підходи та територii мусульманских анклавiв. В той час у 2-iй та 3-iй ротах запас продовольства закiнчувався.

При прийнятті рішень щодо керування підрозділами головним для мене, як командира батальону ,було ЧІТКЕ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ І ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ТА МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ. Для цього використовувалися всі можливі засоби і дії по захисту військовослужбовців та мирного населення, а саме: попереджувальний вогонь, розосередження особового складу пiд час обстрiлiв, скритий маневр пiдроздiлами і своєчасні переговори з боснiйськими сербами та боснiйськими мусульманами. Пiд загрозою захоплення технiки i зброї 2-ї роти з боку обох ворогуючих сторiн, на жаль був змушений вiддати наказ командиру роти на її часткове виведення з ладу, з метою запобігання подальшого використання сербами або мусульманами. У той відповідальний період командир групи зi зв'язкiв з воюючими сторонами вдень та вночi знаходився поруч зі мною на командному пункті батальйону. На їжу та відпочинок просто не вистачало часу. Велике навантаження лягло на начальника штабу батальйону підполковника Чегодаєва В., та його заступника по оперативній роботі підполковника Острикова А., Штабом батальйону постiйно контролювалися змiни в обстановцi,своєчасно готувалися необхiднi рiшення та розпорядження, належним чином вiдпрацьовувалися бойовi документи, розроблявся план евакуацiї. Окремо хочу зазначити зв'язківців на чолі з майором Казачковим В., особливо начальника радiостанцiї Р-161 ст. прапорщика Дегтярьова В. Не використовуючи військову лексику, назву їх « КРАСЕНI!!», техніка працювала як годинник, а зв'язківці виконували обов'язки не шкодуючи своїх сил.

Пам’ятаю в один із «спекотних» днів, підбігає черговий зв’язківець та й звертається «Товаришу пiдполковник, вас до зв’язку!», одягаю навушники і чую чистою російською мовою звернення: «МОЛНИЯ! (мій позивний), С ВАМИ ГОВОРИТ ГЕНЕРАЛ МЛАДИЧ! НЕМЕДЛЕННО ПРЕКРАТИТЕ ДАВАТЬ КОМАНДЫ НА ОТКРЫТИЕ ПРЕДУПРЕДИТЕЛЬНОГО ОГНЯ!» I другий раз- «МОЛНИЯ! ПРЕКРАТИТЕ ПЕРЕДАВАТЬ КООРДИНАТЫ! ВЫ МЕНЯ ПОНЯЛИ?!»- справа була в тому, що я наказав командиру 2-ї спец.роти майору Демченко А. визначати координати вогневих позицій сербів та передавати данні в штаб батальйону, ми в свою чергу - в штаб сектора. Звичайно, начальнику штабу Вiйська Республiки Сербської генерал-полковнику Р. Младичу ЦЕ ДУЖЕ НЕ СПОДОБАЛОСЬ, тому що він добре розумів мету передачі координат. Авіацїя НАТО знаходилась в повній бойовій готовності... Вислухавши Младича, я відповів: «ЗА ЖИЗНЬ МОИХ СОЛДАТ ОТВЕЧАЮ ТОЛЬКО-Я !!!» та вийшов з ефіру. Звичайно командир українського батальйону вислухав погрози, але продовжував робити те, що вважав за необхідне. Таким чином, перший та останній раз я спілкувався з майбутнім військовим злочинцем генералом Ратко Младичем, засудженим Міжнародним кримінальним судом в Гаазі 22 листопада 2017 року до довiчного ув'язнення, визнавши його винним у геноцидi i злочинах проти людяностi.

Були дні, коли загальна кількість мін та снарядів, які були випущені по території Жепи доходило до 200, багато слів не треба говорити, щоб відчути стан кожного українського воїна в той час. Зрозуміло що 2-а українська рота в кількості 79 осіб, яка мала на озброєнні 9 бронетранспортерів БТР-70 та легку вогнепальну зброю була «кроликом перед щелепою удава» у виглядi формувань ,,озброєних до зубів" боснійських сербів з важкою артилерією, танками, які до всього оточили миротворців. Сили не рівні, протидіяти неможливо, резерви дуже далеко. У найтяжчi моменти, коли необхідно було терміново виходити на зв'язок з Києвом, не всім генералам хотілось брати на себе відповідальність - хай це залишиться на їх совісті. Інколи доводилось чути в ефірі відповіді чергового ЦКП: «ОН ТОЛЬКО ЧТО ВЫШЕЛ ИЗ КАБИНЕТА», або «ОН ТОЛЬКО ЧТО ВЫЕХАЛ К ПРЕЗИДЕНТУ». Інший приклад: НАЧАЛЬНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ генерал-полковник Лопата А.В.! Вислухав, спокійно віддав розпорядження та в кінці нагадав : «ГОЛОВНЕ – ЖИТТЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ, ОБМІРКУЙ ВСЕ ДО ДРІБНИЦЬ!». Також оперативно заслуховував доповіді, рішення і потім віддавав розпорядження 1-й заступник НГШ генерал-лейтенант Гурін Г. В штабі сектора Сараєво і в штабі командування UNPROFOR кипіла робота: обговорювалися та розроблялися різні можливі варіанти виходу з ситуації, що склалася. Фактично мусульманські анклави перетворилися в «вогневi мішки».

Згадую, як декілька разів Командувач сектором генерал-майор Гобілліард запитував: « Вам необхідна підтримка авіації НАТО?», на що я відповів: «Сер! Дане рішення я можу прийняти лише після погодження з МО України». Сказати: «Так! Прошу ударів авіації!»- означало б підписати вирок 2-й роті та iншим підрозділам УКРБАТ-1 в Горажде, Сараєво і в тому числі мирному населенню Жепи. Будь-яка війна - це ВЕЛИКА ГРА! У кого міцніші нерви, той і переможе. I в цьому випадку менi здалося, що французький генерал хитрував, коли вирiшував кому бути iнiцiатором і одночасно відповідальним за виклик авiацiї НАТО для бомбардувань сербських позицій... Я своєчасно відчув цю авантюру. В голові миттєво виникали питання, чому запитують зараз і що заважало застосувати авіацію раніше, щоб не допустити жахливу трагедію в Сребрениці? А внутрішні особисті переживання всерівно зберігалися, будь-яка помилка в прийнятті рішень призвела б до загибелі підлеглих. Що тоді мені допомагало триматись до кінця та робити все, що від мене залежало? Я не раз ставив собі таке питання. I відповідь була однозначною - по перше ДОПОМІГ ДОСВІД СЛУЖБИ В АФГАНІСТАНІ, ТА УЧАСТЬ В ТРЬОХ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТАХ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНІХ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК, по-друге І ГОЛОВНЕ-ВІРА В СВОЇХ ПІДЛЕГЛИХ!

З вдячністю згадую майора Демченко А. - командира 2-ї роти, в тих складних умовах під масивними обстрілами його підрозділ виконав покладені на нього завдання. Результат – ЗАГИБЛИХ ТА ПОРАНЕНИХ В РОТІ НЕ БУЛО, тільки невелика частина особового складу отримала бойові травми. На жаль, але серед боснійських військових і мирних жителів втрати були.

До 20-го липня інтенсивність обстрілів різко зменшилась та 22-го липня наступило відносне перемир’я. Таким чином, закінчився 1-Й ЕТАП подій в Жепі – «ОТОЧЕННЯ ТА НАНЕСЕННЯ ВОГНЕВИХ УДАРІВ ПО ЖЕПІ ФОРМУВАННЯМИ БОСНІЙСЬКИХ СЕРБІВ». На питання: ,,ЧОМУ ГЕНЕРАЛ МЛАДИЧ НЕ ВЧИНИВ МАСОВІ ВБИВСТВА (ГЕНОЦИД) БОСНІЙСЬКИХ МУСУЛЬМАН В ЖЕПІ ТАК САМО ЯК В СРЕБРЕНИЦІ? Можу сказати, що відповідь знає ТІЛЬКИ РАТКО МЛАДИЧ! Залишається тільки окремо ПОДЯКУВАТИ ГОСПОДУ БОГУ, що все так закінчилось. Після прийняття рішення командуванням сектора Сараєво 23 липня в Жепу для проведення перемовин з генералом Младичем та командиром боснійської бригади полковником Авдо Паличем, був направлений заступник Командувача сектором полковник М.Верхогляд. Почався 2-Й ЕТАП подій в Жепі – «ЕТАП ПЕРЕГОВОРIВ ЩОДО ВИВЕДЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РОТИ ТА ЕВАКУАЦІЇ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ». Необхідно було шукати оптимальний варіант прийняття рішень та проведення перемовин. На той час Р.Младич почував себе господарем становища та поводився відповідно. Знаходячись на першому українському чек-поїнті і проводячі перемовини, спочатку Младич називав полковника Верхогляда (зі слів Верхогляда) – ХОРОШИМ СОЛДАТОМ, потім натякав: «ЗАЙДИ В ЗОНУ ПОЛКОВНИК И ПОСМОТРИМ КАК ТЫ ВЫЙДЕШЬ ИЗ НЕЁ», просто грав на нервах. Після того, як між ворогуючими сторонами і представниками командування військ ООН були досягнутi угоди, тоді під контролем полковника Верхогляда почалась евакуація мирного мусульманського населення силами 2-ї спец.роти разом із злагодженими діями французьких миротворців. Мирних мешканців вивозили по гірських серпантинах автобусами в супроводі українських вояків під охороною французьких бронетранспортерів в напрямку міст Сараєво та Кладань. Це була дуже напружена і відповідальна місія. Евакуація населення Жепи була завершена 1-го серпня. Було евакуйовано біля 10 тисяч мирного боснійсько-мусульманського населення. А 3-го серпня 1995 року з батальйону був відправлений евакуаційний конвой на чолі з підполковником П'ятецьким В. і вже 4-го серпня весь особовий склад був виведений з н.п. Жепа та після здійснення маршу зосереджений на базі батальйону. ПIД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ ТА ВИВЕДЕННЯ ЗАГИНУВШИХ ТА ПОРАНЕНИХ В УКРАЇНСЬКИХ ПIДРОЗДIЛАХ ПОЧИНАЮЧИ ІЗ ЗАСТУПНИКА КОМАНДУВАЧА І ЗАКІНЧУЮЧИ ОСТАННІМ СОЛДАТОМ – НЕ БУЛО. Після цього, протягом короткого часу, сталося багато значущих подій, таких як: вивід української роти з анклаву Горажде в серпні 1995 року; другий вибух на ринку Маркале в м.Сараєво 28-го серпня 1995 року, в результаті чого 43 людей загинули і 81 були поранені. У вибуху звинуватили армію боснійських сербів. Вибухи на ринку та у Національного театру стали приводом для початку операції під назвою =ОБДУМАНА СИЛА=. В серпні-вересні були нанесені удари авіації НАТО по військових об'єктах армії боснійських сербів; Восени 1995 року проведена ротація особового складу 240-го осб; Дейтонські угоди, які поклали край громадянській війні в Республіці Боснія і Герцеговина, були узгоджені на військовій базі США в Дейтоні (штат Огайо) і підписані 14 грудня 1995року в Парижі Президентом Боснії і Герцеговини А. Ізетбеговічем, Президентом Сербії С. Мілошевичем і Президентом Хорватії Ф. Туджманом. Наступав довгоочікуваний мир.

ТОДІ МИ ЩЕ БУЛИ, зараз нас начебто НЕМАЄ. Хоча чому начебто?... Пішли з життя колишній міністр оборони України Шмаров В., генерал-лейтенант Панкратов А., полковник Кириченко В., капітан Чумак А., підполковник Дудник С., підполковник Баталін М., та ще близько 20 офіцерів та солдат УКРБАТ-1.

В своєму листі до Президента України П.Порошенка (вх.406/4640-01 від 26.01.2015р.) генерал-лейтенант Руперт Сміт Командувач військами ООН (UNPROFOR) в Боснії та Герцеговині ПІДТВЕРДИВ ФАКТ НАШОЇ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ В ПОДІЯХ ЩО ВІДБУЛИСЯ В ЛИПНІ 1995 року в м. СРЕБРЕНИЦЯ і в н.п. ЖЕПА. ДЯКУЮ, СЕР, ЗА ТЕ,ЩО МИ НЕ ЗАБУТІ І ЗАЛИШАЄМОСЯ В ВАШІЙ ПАМ'ЯТІ !

Фотоархив командира 240осб (УКРБАТ-1), полковника Сергея Мовчанюка

Лист генерала сера Руперта Сміта Президенту України, Головнокомандуючому Збройними Силами України пану Петру Порошенку

Письмо Начальнику Генерального Штаба Вооруженных Сил Украины

Список колишніх військовослужбовців 240 ОСБ, які подаються для нагородження державними нагородами України

 
Після ознайомлення зІ ,,СПОГАДАМИ командира 240 осб (УКРБАТ-1)" генерал-полковник Лопата А.В.,який на той час був безпосереднім учасником тих подій,написав на адресу командира батальйону полковника Мовчанюка С.В. наступне: ,,Радий прочитати. Треба щоб про вашу роботу знало багато наших людей. Дякую".
 
Ответ командира 1-й специальной роты полковника В. Крючкова на прочитанные «Воспоминания командира 240 осб» С наступающим Новым годом Вас, Сергей Владимирович! Читал с огромным волнением и гордостью! Гордостью за солдат и офицеров честно исполнивших свой долг! С гордостью, что служил под Вашим командованием, Сергей Владимирович, именно под Вашим! И другого комбата я не знаю! Обнимаю Вас крепко!
 

Здравствуйте, уважаемые братья по оружию, мои бывшие подчиненные, ветераны-миротворцы!

Во-первых,спасибо Вам за отзывы по статье ,,Воспоминания командира 240 осб", здоровья вам,вашим семьям и удачи в этот нелегкий период жизни, когда-то будет обязательно лучше.

Во-вторых, хочу ответить коротко Наташе Войтенко на вопрос -,,А полковник С.Мокренец?" Полковник Мокренец был Командующим сектором ,,Север", командиром украинского контингента ООН в бывшей Югославии. В период, начиная с мая 1995г., когда начался захват заложников из числа миротворцев УКРБАТА-1, угрозы физической расправы л/с вплоть до расстрела,когда начались периодические обстрелы боснийскими сербами мест дислокации и районов выполнения задач УКРБАТ-1 и в дальнейшем события в Жепе, Горажде -я, как комбат, обязан был в определенное время выходить на связь и докладывать командующему обстановку. Считаю командующего профессионально подготовленным офицером оперативного уровня, отлично владеющим иностранными языками, конкретным, требовательным, умеющим выслушать и по необходимости дать или совет, или распоряжение и в тоже время потребовать, и конечно поддерживал морально. Благодаря командующему был решен вопрос приема и размещения по ПРИБЫТИЮ в Загреб заложников из 1-й специальной роты. Благодаря командующему был принят, размещен, финансово обеспечен и ротирован л/с, выведенный из Горажде. Спасибо большое ему. Последний раз мы виделись с полковником С. Мокренец когда я ротировался в конце октября 1995 года. В Загреб приехала моя жена и в один из дней мы встретились и командующий, обращаясь к супруге, сказал: ,,Я знаю все что он прошел и перенес. Вы можете гордиться своим мужем!", не скрою, супруге и мне было приятно. По истечении времени я слышал что ему было присвоено звание генерал-майор и это - ЗАСЛУЖЕННО! Передайте пожалуйста ему привет и низкий поклон!

В-третьих. События касаются периода мая 2015г. В назначенное время на территории Национального авиационного университета я прибыл на встречу с бывшим министром обороны В.Шмаровым. Он пригласил в свой кабинет, мы обсудили письмо (копию) Командующего войск ООН генерал-лейтенанта Смита к Президенту Украины П.Порошенко ,,О награждении личного состава 240осб", затем он спросил: .. А какое мнение Лопаты?" Я ответил: ,,Вопрос награждения тянется с 2006 года. Когда Лопата А.В. возглавлял Громадську Раду при МО України, то 3 апреля 2006г. я был туда приглашен на заседание и обсуждение, после чего состоялось голосование. Проголосовали ,,ЗА" - единогласно." Потом Валерий Шмаров взял в руки СПИСОК ДЛЯ НАГРАЖДЕНИЯ, просмотрел и после не продолжительной паузы, немного прищурив глаза сказал: ,,Этот вопрос очень дорого стоит!" Я в ответ спросил: ,,Не понял. Что вы имеете ввиду?"
Он продолжил: ,,В Администрации президента есть чиновники,которые берут за такой вопрос 1.000.000$... "Молчание... Далее он добавил: ,,Когда я был народным депутатом, то был свидетелем того, как один богатый народный депутат зондировал почву с одной очень известной и приближённой к президенту Ющенко женщиной и она ему озвучила, что для решения вопроса присвоения звания Герой Украины необходимо заплатить 1.000.000$". У меня давно так не ходили желваки от наглости и борзости ,,на верхах". Я произнес: ,,Вы же понимаете, что никто из нас платить не будет". После чего В.Шмаров сказал: ,,Я готов поддержать. Давай подождем решения президента на письмо генерала Р.Смита". После этого он по моей просьбе позвонил директору архива МО Украины, чтобы я смог поработать с документами. На этом расстались. В октябре 2018 г. В.Шмаров умер... В 2017г. мне в интернете попалась статья Анастасии Товт ,,Сколько стоит стать орденоносцем." Кому интересно прочтите ПРО МОРАЛЬНЫХ УРОДОВ И ГНИД в человеческом обличии. Закончу я тем, что прошло 4 года по обращению генерала Р.Смита к президенту Украины П.Порошенко о награждении л/с 240осб-решения пока НЕТ! Но новости последних дней говорят о том, что данным вопросом заинтересовался и решил помочь восстановить историческую справедливость - Кучма Л.Д.

С уважением, С.Мовчанюк

 

Статьи, воспоминания

Украинские миротворцы в Югославии

Музей миротворчества он-лайн

Центр миротворчества