Сьогодні під Донецьким аеропортом ми втратили двох побратимів.
Обох я добре знала, з обома дружила. З одним ходила в розвідку.



Сєва, Воловик Всеволод Валентинович, був професійним армійським розвідником. Людина-легенда, про нього ще напишуть книжки. Професіонал з великої літери. Провів 45 діб в полоні у ЛНР, вирвався звідти лише тому, що вони так і не дізналися, хто він. У житті - веселий, жартівник, спортсмен, виглядав значно молодше за свої під п'ятдесят, був зворушливо закоханий у значно молодшу за віком дружину... Коли він повернувся з полону, вона тиждень не відпускала його руку. Знайомі ми з ним були давно, а долучився він до нас, коли почався Майдан. Сказав: я не хочу, щоб це усе закінчилося тим самим, як минулого разу. І загинув рівно через рік...



Побратим з позивним Морпєх (Володимир Байдюк) - теж розвідник, молодий хлопець з Франківщини, простий хлопець із сільським корінням і з такою високою моральною планкою - я ще не зустрічала таких людей. Він постійно бурчав на тему, що жінкам не місце на фронті - і віддавав мені наш єдиний тоді на групу бронік, коли ми очікували ворожого нападу. Коли чув про якесь мародерство - був готовий прибити власноруч.
Одного разу попросив зробити і надрукувати йому кілька гарних фото - сказав: "Може, загину, щоб матері хоч пам'ять залишилася, який я був..."



Він перший загиблий з нашої розвідгрупи - пам'ятаєте, я публікувала це фото і писала, що всі зараз живі... :(


Сєва за тиждень до загибелі

За Хруста і Сіфона ми вже помстились - знищили саме тих, хто їх убив: Пашу з Єкатерінбурга сотоваріщі.
За цих двох помстимся в квадраті.