Військовий служив у Луганському прикордонному загоні на кордоні із Російською Федерацією.

32-річний Леонід Шірпал із села Суслівці Летичівського району загинув неподалік митного посту «Довжанський». 10 липня він разом із ще трьома бійцями української армії виїхав на патрулювання, з якого живим не повернувся.

«Був бойовий вихід, він їхав на БМП, який потрапив під два фугаса. Вибух був такий, що нікого у живих не залишилося. Це сталося у Свердловському районі на околицях пункту пропуску «Довжанський» неподалік від траси. Група відпрацьовувала інформацію про обстріл, – розповідає замкомандира Луганського прикордонного загону по оперативно-розшуковій роботі полковник Денис Цискун. – Одне знаю точно: ми за нього помстимося.»

До «віку Христа» майор Шірпал не дожив 11 днів – 21 липня йому виповнилося б 33 роки.

«Знаю Льоню з серпня 2011 року, коли прийшов на посаду. Його тоді також лише призначили – начальником оперативно-розшукового підрозділу відділу прикордонної служби «Бірюкове». Майора ніколи ні про що не потрібно було просити, якщо він знав, що потрібна допомога, то сам одразу приходив на виручку. Справжній офіцер, людина з великої літери», – додає безпосередній оперативний начальник Леоніда Шірпала.

32-річний майор із Летичівського району потрапив у самісінький епіцентр українсько-російського протистояння: неодноразово затримував терористів, зброю та техніку, які надходили з території Російської Федерації.

«В останній час у загону були великі проблеми – нас постійно обстрілювали, але Льоня ніколи не покидав бойовий пост. Останні п’ять місяців паперової роботи немає – усі в полях. Він багато разів потрапляв у перестрілки. Всі думали, що Льоня не те, що у сорочці, а у бронежилеті народився. Були випадки, коли, здавалося, нічого не врятує, але він виходив з бою без подряпини», – каже Денис Цискун.

Леоніда Шірпала ховали у його рідному селі Суслівці Летиівського району, де він виріс та закінчив місцеву школу. Далі було навчання у Національній академії Державної прикордонної служби України у Хмельницькому, з якої випустився у 2006 році. Уся військова служба подолянина пройшла на кордоні із Росією у Луганській області.

«Два з половиною роки був його керівником. Він був легким на підйом. Якщо потрібно виконувати якісь завдання – це Льоня. Я знав, що у мене у відділі є людина, на яку я можу повністю покластися. Ми з ним постійно три-чотири рази на день спілкувалися по телефону. Того дня він, як і завжди, був веселим та позитивним. Кажуть, що починаєш цінувати уже тоді, коли втрачаєш. Зараз ми зрозуміли на скільки він був дорогим для нас як друг і військовий», – зізнається начальник відділу «Бірюкове» Ігор Лозінський.

У Леоніда Шірпала залишилися дружина Ірина та чотирирічна донька Настя. Майор мріяв про сина.

«Він старався більше часу приділити дружині та доньці, але через те, що відбувається в країні, не виходило. Мріяв про сина. Усі жартували, що він народився у бронежилеті. Коли почався конфлікт на Сході, обстріляли машину, в якій був Льоня та ще двоє військових. Нарахували більше 70 дірок від куль в авто. То він врятував одного з машини, інший також залишився живий», – пригадує однокурсник загиблого майор Олексій Бондар.

«Одного разу була необхідність відступу підрозділу. На нас наступав противник і, щоб не взяли у кільце, довелося відступити. Згодом, аби відновити контроль на кордоні, Льоня першим визвався водити колони машин збройних сил. Завжди залишався усміхненим і на позитиві. Ми собі поставили завдання відбити наш відділ і назвати його на честь Леоніда Шірпала. Він врятував не один десяток людей, і це не порожні слова», – запевняє начальник відділу прикордонної служби «Краснодон».

Леоніда Шірпала приставили до державної нагороди «Орден «За мужність».

Редакція газети «Є» висловлює співчуття рідним та близьким Леоніда Шірпала.