Виховати людину, яка не пожалкує та свідомо віддасть власне життя заради кращого майбутнього близьких та рідної Батьківщини реально. Він виносив людей із палаючої будівлі під час Майдану, добровольцем поїхав на схід, де рятуючи Україну та наші життя – не вберіг своє. Він – на перший погляд звичайний, проте безмежно мужній та сильний духом, хлопець з величезною душею – Володимир Рижак.

Народився Володимир 21 грудня 1989 року, у сім’ї вчителів, в м. Смілі Черкаської області. На початку 90-их, разом з батьками, переїхав на постійне проживання в село Шарин Уманського району. Саме тут, у мальовничому селі, і пройшли його дитячі та юнацькі роки. В 1996 році Володя пішов в перший клас Шаринського НВК, де навчався до дев’ятого класу. Класний керівник згадує, що ще з тих років Володимир вирізнявся поміж однокласників і був лідером.

Згодом, після закінчення школи, поступив на навчання в Уманський агротехнічний коледж. Мав дуже багато друзів, які підтримували його у всіх починаннях та поважали, як вірного друга, який не покине в тяжку хвилину.

Він був чуйним не лише до людей, його турбувало усе живе. Його чуйність та доброта відобразилися на його ставленні до природи. Голова села Зінаїда Мельник згадує про хлопця з теплом та вдячністю. У Шаринській сільській раді Володимир Рижак залишив особливий слід, який радує душу кожного, хто туди заходить. Це вазон, якого Володимир пересадив, оживив власними руками.

Саме безмежна любов до рідної землі і стала для юнака вирішальною. Наприкінці 2013 року тисячі патріотів рідної Батьківщини вирушили на Майдан – в Україні розпочалися зміни, які зібрали разом, згуртували тисячі небайдужих до подальшої долі Української держави громадян. Володимир Рижак був у їхніх рядах від самого початку і до кінця, адже не міг змиритися із беззаконням, що панувало на рідній землі.

Батькам нічого не казав, але батьки згодом дізналися, що їх син на Майдані, захищає майбутнє України та українського народу. Спочатку під час буремних подій на Майдані відповідав за харчоблок (за його ініціативи було організовано гарячу кухню), а потім був там, де був найбільш потрібний. А матері пояснив, що не може вчинити інакше і буде захищати рідну землю до кінця. Володимир 5 разів заходив до палаючого Будинку профспілок і рятував людей з вогню, а коли «Беркут» оточив Український дім вибив вікно і вивів з палаючого будинку близько 100 чоловік. Там на майдані, хлопці-афганці подарували Вові мачете, з яким той не розлучався до кінця, так його і прозвали, а коли пішов на схід, у «Шахтарську» – «Мачете» став його позивним. Із майдану Володимир привіз і наречену. З Ольгою вони познайомились в Києві, і разом переїхали жити до Львова, запланувавши своє весілля на осінь. Та коли співвітчизники пішли обороняти країну від ворога-окупанта Володимир не міг лишитися осторонь. Пройшов військовий вишкіл у Яворові і Дніпропетровську, став найкращим у стрільбі та розвідці.

Під час першої ротації він був призначений снайпером, згодом кулеметником.

2 серпня 2014 року, в м. Докучаєвськ, на 24 році життя Володимир Рижак – людина високої порядності, людяності, моралі, мужній патріот України, боєць добровольчого батальйону «Шахтарськ» прикривав вихід свого відділення, потрапив під обстріл і снайперська куля російського окупанта перервала його життя.

Зараз місце сина в рядах гвардії зайняв батько – Юрій Рижак, адже свого сина він завжди виховував не словом, а прикладом, а тепер же, навпаки, власний син став для нього взірцем.