Священик на передовій сам діставав з багнюки та вантажив тіла убитих українських солдатів. Це були його солдати, ними він опікувався як капелан. Сповідав їх на передовій, під обстрілами возив їм одяг та їжу.

Отець Дмитро вирішив: кому як не йому — їх ховати. З одним водієм, без охорони і навіть бронежилета забирав у лігві терористів тіла українських бійців.

У селищі Червоному Партизані український блокпост атакували з трьох боків. Проти 20 бійців стрілецького зводу виступила сотня ворожої піхоти з танковим підкріпленням. В полон потрапило 15-еро воїнів.

Першим розстріляли їхнього командира, Андрія Колісника за те, що не скорився та не підняв догори рук, ще трьох убили згодом. 11-ро бранців і досі залишаються в бойовиків.

«За їхніми спинами мир, спокій і звичайне життя. І от вони тримають своїми тілами, своїми життями і здоров’ям оцю лінію за якою розруха та війна, а за нею мир,»- каже капелан Дмитро.