Советские войска в Чехословакии
 

Статьи, воспоминания очевидцев

Спогади В. Жолукевського "Похід у Чехословаччину"  

Строком повернення із відпустки була дата 21.08.1968 р. Відірваний від об’єктивних засобів інформації, не маючи можливості сучасних засобів зв’язку і інформації, сьогоднішнього розуміння щодо мовчазності і дезінформації засобів масової інформації, я спокійно повертався із відпустки у свою військову частину.

Насторожувала все таки деяка нервозність і поспішливе оформлення документів на залізничній станції Брест. Але взагалі повітря було чисте, світ дихав з повним заповненням легенів. Все було тіп топ. Живи і радуйся. А на серці, на душі було якесь занепокоєння. Звіриний інстинкт якийсь підказував, бережись, чого?.. чогось?.. кого?..

Всі пограничні і таможні процедури не запам’яталися, все вирішувалося якось похапцем, і без додаткових як мені кажеться ускладнень.

Все прояснилося вранці, у військовій частині. Моє штатне місце начальника радіостанції зайняв за щоденним бойовим розрахунком Коля Шевченко.

Все було, як у постійних і передбачуваних штатних ситуаціях, але він доповів, що всі одержали повний боєкомплект, як до автоматів, пістолета начальника станції, так і гранат.

Це вже було щось нове, раніше такої процедури ми не виконували, крім одного ріжка до автомата, для несення бойової охорони при виході на навчання. Якось не звично ходили і розмовляли офіцери.

Старшина із якихось резервів роздавав сухий пайок і перевіряв наявність фляг, тим більше з готовим чаєм.

Кожному окремому розрахунку, екіпажу станції видавалися додаткові медичні аптечки.

Всім офіцерам і начальникам окремих машин і агрегатів видали закодовані топографічні карти. Виконуючі все це, ми все таки не вірили, в якусь надзвичайну подію. Ми не знали, що стоїмо на порозі можливої третьої світової війни.

Вечором 21.08.68 р. десь біля 18.00 підготовлена колона у складі: УАЗ-469 з радіостанцією управління Р-140, дві апаратні АСУ на КАМАЗах з причепними дизель-агрегатами, дві радіолокаційні станції, бортовий ЗІЛ-131 з продовольством, причепною кухнею КП – 2 – 48, наметами і господарським майном, радіостанція Р-118 БМ – 3 вирушили в дорогу. Через дві години на одному із перехресть нас зустрів командирським УАЗ-469 начальник штабу батальйону капітан Дацев який провів нас в загальну колону що стояла здовж дороги у напрямку гір в район міста Валбжіх.

Дуже повільно, з частими зупинками збірна колона наближалася до границі із Чехословаччиною.

Вночі якось непомітно ми перетнули кордон між двома Європейськими державами.

І пішли гори, пішли серпантини, затяжні спуски і не менш затяжні підйоми на гору. Казалося, що ми десь уже біля неба. Двигуни гріються, радіатори кип’ять, а колонна повільно і впевнено просувається в глибину Чехословаччини.

Після відрогів гір, які називаються Татри, ми опинилися на рівні і без зупинки без сніданку попрямували у напрямку Карлові Вари.

В районі м. Страконіце частину загальної колони, від нашої роти і колону від Стщегомської роти зупинили і ми одержали завдання швидко розгорнулися для бойової роботи. Із всієї колони батальйону були розгорнуті три бойові позиції із завданням прикрити всю границю із Австрією.

З тих пір почалася наша бойова робота по відшуканню повітряних цілій і передачі інформації про них на КП.

Нам роз’яснили серйозність і велику відповідальність за якісне бойове чергування.

Через неділю ми і самі це зрозуміли, адже додатковий продовольчий пайок в мирний час не видається: 20 гр. масла, 100 гр. копченої ковбаси, 14 штук сигарет – для офіцерів папи роси, 30 гр. згущеного молока, 20 гр. пряників.

А тут трапилося нещастя. При передислокації на іншу позицію вночі водій моєї радіостанції С. В’ячін заснув, машина перевернулася, Коля Шевченко і Вася Цвіркун загинули, а я одержав контузію і серйозні травми, тож вимушений був лікуватися в Клаштирецькому польовому військовому госпіталі.

Після лікування був повернутий до місця дислокації роти в м. Свідницю.

Статьи, воспоминания очевидцев

Музей миротворчества он-лайн

Центр миротворчества